Фестиваль із такою назвою вже вчетверте проводять у столиці Бельгії за підтримки Посольства України й місцевого Товариства українців.
Відкриття фестивалю відбулося у культовому не лише для Бельгії, а й усієї Європи місці — Центрі образотворчих мистецтв Bozar, розташованому в самому серці Брюсселя. Збудований у 1920-х всесвітньо відомим бельгійським архітектором Віктором Орта, Bozar — один із найяскравіших зразків архітектури стилю модерн. Загальна площа комплексу будівель центру — понад 30 тисяч квадратних метрів. Тут постійно відбуваються концерти, виставки, шоу та інші мистецькі заходи, тому його зали завжди заповнені відвідувачами.
У 2016 році, коли «Українська весна» вперше завітала до Брюсселя, її програма містила лише демонстрацію художніх фільмів. Цього року, як сказав під час відкриття фестивалю Посол України в Бельгії Микола Точицький, «Українська весна» поєднала музику, кіно й літературу. Захід відкрив концерт екстравагантного українського жіночого театрально-музичного гурту Dakh Daughters, який виступає у жанрі «фрік-кабаре».
Виступ дівчат — ціле театралізоване дійство, емоційне і ефектне. Публіка, не стримуючи емоцій, підтанцьовувала й підспівувала під композицію «Донбас» і, затамувавши подих, слухала щемну пісню на вірш Сергія Жадана «Візьми». «Нам ніколи не повернутись до наших нічних крамниць. Нам ніколи не пити з сухих криниць. Нам ніколи більше не бачити знайомих облич. Ми з тобою біженці. Нам з тобою бігти крізь ніч». Англійський переклад слів з’являвся на екрані, на якому пробігав відеоряд: заплакані під дощем вікна потяга, що мчить у невідомість сотні тисяч людей, яких вигнала з рідних домівок російська агресія.
На біс Dakh Daughters виконали пісню Скрябіна «То моє море», розгорнувши на сцені український прапор. Зал підспівував разом із групою. «Це наше море, українське, бо воно у Криму! Крим — це Україна, ви про це знаєте?» — вигукнула французькою до публіки одна з дівчат. «Oui! Так!» — закричав у відповідь зал.
Наступного дня «Українську весну» продовжила дискусія «Митці у часи війни», присвячена п’ятій річниці Революції гідності за участю письменника Сергія Жадана, драматурга Павла Ар’є та бельгійського науковця Віма Куденіса. Гості та учасники заходу обговорили місце і роль митця в сучасному світі, проблеми свободи самовираження й відповідальності художника.
Після дискусії відбулася демонстрація фільму «Дике поле» за мотивами роману Сергія Жадана. Протягом наступних кількох днів у межах фестивалю можна було переглянути містичну драму режисера Володимира Тихого «Брама», анімаційний фільм «Викрадена принцеса: Руслан і Людмила». Закрив фестиваль культовий фільм «Лебедине озеро», знятий у 1989 році Юрієм Іллєнком за сценарієм Сергія Параджанова.
Рік у рік заходи «Української весни» збирають дедалі більше глядачів. І якщо 2016-го гостями фестивалю були переважно представники української громади, то цього року його відвідало чимало брюссельців. Щоправда, як розповіли «УК» вітчизняні дипломати, під час організації «Української весни» з’ясувалося, що в центрі Bozar працює багато росіян, які робили все можливе, аби фестиваль не відбувся. Проте на щастя, друзів України там виявилося набагато більше. Але цей чудовий аргумент для тих, хто любить повторювати зручну фразу про мистецтво поза політикою. Та й усім стало зрозуміло, чим лагідна «Українська весна» відрізняється від жорстокої «рускої».