У мальовничому лісі поблизу села Плескачівка, що в Смілянському районі на Черкащині, уже шість років зводять чоловічий монастир. За цей час виріс головний монастирський храм, який вирізняється своїми архітектурними формами. Він дерев’яний, без обтяжливих конструкцій, легкий, тому органічно вписується місцевий краєвид, не порушуючи його гармонії. У цьому храмі вже правлять службу.
Сама обитель задумана отцем настоятелем як монастир, де ченці й послушники житимуть не спільно, а за принципом стародавніх скитів: кожен окремо, наодинці з молитвою, подвигами й живою природою. Класичним прикладом такого життя є чернечий острів Афон, що у Греції. Спільною в майбутній обителі буде лише Божественна літургія у тому самому храмі, який практично вже зведено, і святкова трапеза, яка збиратиме ченців і послушників під храмом, у цокольному приміщенні. Тому майбутній монастир позбавлений зручностей, якими користуються ченці у містах: тут немає світла — лише генератор про всяк випадок, немає мобільного зв’язку, вже не кажучи про Інтернет, телебачення та інші «блага» цивілізації. Однак у храмі є власне економне опалення: підігрівається навіть підлога у трапезному приміщенні. Поки що у монастирі працюють три людини — архімандрит Олексій і двоє його вірних помічників.
Сьогодні для облаштування чернечого життя місцевою владою виділено близько 20 гектарів угідь: родюча земля, ліс, навіть невеликий рибний ставочок. За задумом архімандрита Олексія, його обитель вже здатна прийняти до двадцяти ченців: кожен за допомогою намісника будуватиме власну келію власноруч й житиме окремо. Необхідні будівельні матеріали для цього тут є. Питання в іншому: чи є бажаючі приїхати сюди на таке суворе життя?
Як розповідають, бажаючих чимало. Однак не всі витримують досить суворі умови. Місто далеченько, асфальтових доріг немає, зв’язку — ніякого, розваг — тим паче, трапеза — теж аскетична. Тому з місяць помилуються тутешньою красою, послухають пташок, а потім пакують свої валізи. До цього в монастирі ставляться з розумінням, навіть грошей можуть дати на зворотній шлях. Розуміють, що далеко не всім дано бути подвижниками.
Митрополит Черкаський і Канівський Софроній цими днями освятив престол головного храму обителі і висловив надію, що з часом монастир стане «маленьким Афоном». Адже тут є всі умови для тих, хто шукає усамітненого чернечого життя, хто хоче ступити на шлях справжнього подвижництва.
Будівельні роботи в монастирі ще тривають. А вночі тут правлять службу.
