З початком весни прийшов на білий світ Михайло Вербицький. Сталася ця подія 202 роки тому в селі Явірник-Руський (нині Польща). Як березень буває із сонцем, теплом і водночас із снігом, холодом, так і його життя було сповнене природного і творчого грайгомону, визнання й забуття на тривалі десятиріччя. Український композитор, священик УГКЦ, громадський діяч — це він, Михайло Вербицький. Тепер кожен українець знає його як автора музики нашого Державного гімну «Ще не вмерла України ні слава, ні воля».
Свій земний шлях він завершив у с. Млини. Колись це був Яворівський повіт, а нині польська територія. Саме сюди, до каплиці-пантеону, де поховано славетного українця, з’їхалася майже тисяча людей, серед яких духовенство, молодь, представники владних структур Львівської області та Підкарпатського воєводства. На урочистостях була й праправнучка автора українського гімну Любов Вербицька. Усі разом вшанували пам’ять о. Михайла.
«Дуже добре, що серед українців є люди, які дарують нам наші символи: синьо-жовтий прапор, тризуб і гімн «Ще не вмерла України ні слава, ні воля». Отець Михайло подарував кожному українцеві національний гімн, який тепер став нашим державним», — зазначив у виступі голова Львівської обл-держадміністрації Олег Синютка.
Священнослужителі у церкві Пресвятої Богородиці, де колись був парохом отець Михайло Вербицький, відправили Святу Літургію.
Молитовно вшанували пам’ять українського достойника і в місті Яворові, що на Львівщині. Проповідь виголосив отець Роман Галамай, духовні пісні прозвучали у виконанні капели «Аколада». Знаємо, що першу парафію Михайло Вербицький мав у с. Завадів теперішнього Яворівського району. Тут торік у грудні навіть організували фестиваль його музичної спадщини «У музиці — молитва, у молитві — музика».
Саме яворівці одразу з проголошенням Української державності взялися активно повертати з радянського небуття ім’я автора музики національного славня. Справа була нелегка. Редактор газети «Яворівський голос» Люся Шубіна-Паневник поділилася спогадами-роздумами про ці роки та події. Це справді зразки матеріальних, духовних, моральних, християнських пожертв українців, які дбали не про власну вигоду, а про гідне вшанування славетної людини. Скажімо, митці з Яворова Валерій Канарчик та Олег Матвіїв ще на початку 1990-х на мотоциклі об’їхали все польське прикордоння, але могилу Михайла Вербицького знайшли. Тодішній очільник району, а нині світлої пам’яті Степан Лукашик та його команда докладали величезних зусиль, щоб звести у Млинах пантеон авторові музики українського гімну. Львівський кобзар Михайло Баран усі гроші, які роками збирав на ремонт квартири, витратив на огорожу могили отця-композитора. Тепер покійний, а в ті часи директор Яворівської школи мистецтв ледь не позбувся директорського крісла за те, що ініціював присвоєння закладу імені Михайла Вербицького. Певна річ, із наших сучасників перший великий портрет цього видатного українського композитора, громадського діяча та священика написав художник з Яворова Валерій Канарчик. Перший в Україні пам’ятник М. Вербицькому спорудили саме в Яворові.
Нині в рідній сторононьці Михайла Вербицького, в любій його серцю Україні гідно шанують пам’ять і творчу спадщину отця-композитора. Бо ж не вмерла ні його, ні України ні слава, ні воля.