V Всеукраїнський історико-культурологічний форум «Сікорські читання» традиційно відбувся днями у Переяслав-Хмельницькому педуніверситеті імені Григорія Сковороди. Краєзнавці й музейники звітували своїми набутками у продовженні справи колеги-подвижника, Героя України Михайла Івановича Сікорського.
Звітували і ділилися планами на майбутнє, незважаючи на складні часи українського сьогодення, коли бракує державної підтримки, коли фінансова скрута утруднює пошукову роботу і наповнення скарбниць нашої історії та духовності.
Та все-таки на форумі були представлені неабиякі здобутки у цій справі. Голова Національної спілки краєзнавців України Олександр Реєнт назвав імена кращих невтомних ентузіастів примноження музейних скарбів та авторів солідних досліджень і видань історико-культурологічного спрямування, які стали цьогорічними лауреатами премії НСКУ імені Сікорського. Це директор Маневицького краєзнавчого музею П.М. Хомич та його колега — очільник Рокитнівського музею історії сільського господарства Волині О.М. Середюк; директор музею «Освіта Прикарпаття» з Івано-Франківщини А-Ю. М. Угорчак та директор Національної наукової сільськогосподарської бібліотеки НААН В.А. Вергунов; декан факультету політології та права столичного Національного педуніверситету імені М.П. Драгоманова Б.І. Андрусишин і дослідниця народної культури Переяславщини Л.О. Годліна. Науково-краєзнавча частина форуму була представлена дослідженнями історичних пам’яток Переяславщини. Свого часу ними цікавився Тарас Шевченко.
Вони лягли рядками в кілька безсмертних творів Кобзаря, ввійшли в нашу пам’ять його замальовками легендарних козацьких сіл Андруші та В’юнище. Велика дяка йому за це.
Бо за радянських часів ці села, як і знакові Трахтемирів, Зарубинці та інші, були затоплені Канівським водосховищем. І ось тепер місцеві краєзнавці та їхні меценати представили на форумі цікаве видання про одне з них — «Село Андруші на Переяславщині».
На підході й інші видання — про всі затоплені села і не лише про них. Люди працюють, і не може не дивувати масштабність цієї роботи на Переяславщині та безкорисливість ентузіастів, які долають всі труднощі і рухають добру справу. «У мене пенсія 1200 гривень, але я все зроблю, щоб і про наше зникле славне село знала вся Україна», — сказала старенька жінка і з викликом глянула на молодших за себе.
На форумі не вперше було порушено питання про гідне увічнення пам’яті творця і директора Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав». Вже визначено місце для пам’ятника легендарному подвижнику музейної справи.
Пам’ятник обов’язково буде: переяславці настирливі у своїх планах і діях. От тільки б державні очільники врешті вирішили питання, яке не потребує великих зусиль і державних коштів, — про присвоєння заповіднику імені його творця.
Микола МАХІНЧУК
для «Урядового кур’єра»