Нині освітяни чи не найчастіше обговорюють питання шкільної реформи. Це й не дивно, адже рік у рік дедалі голосніше університетські викладачі заявляють про незадовільний рівень підготовки абітурієнтів.
Проблема ця загальнодержавна, бо йдеться про наше майбутнє. Тож тішить те, що до її розв’язання активно долучається громадянське суспільство.
Саме під таким кутом зору проходив у Києві Міжнародний фестиваль неформальної освіти. Розмову вели люди, які не темряву лають, як прозвучало в одному з виступів, а запалюють свічки надії. Експерти констатували, що вперше нині «верхи» шлють «низам» листи про свободу в освіті. Здавалося б, простір для творчості відкритий. Проте зазначали, дарована свобода гасне в буденних клопотах. А тому рух «низів» і «верхів» має бути зустрічним. Реформа має бути спрямована на пошук і розвиток талантів. Цього вимагають зміни в житті. В епоху індустріалізації працював конвеєр, і для нього готували кадри. Нині епоха знань. Вони визначають розвиток. Із трибуни прозвучало, що до такої роботи вчителів готували. Але у школах реалізувати свій потенціал вони не можуть. Вміємо, знаємо, але не робимо — такий висновок.
Тож реформування пропонують розпочати з визначення того, якого випускника хочемо отримати. Бо єдиної концепції немає. Через брак коштів її вже планують замінити так званою дорожньою картою. Тож черговий висновок учасників фестивалю: «Не вміємо доводити розпочате до кінця».
І одразу ж пропозиція втілення планів: забезпечити реальну шкільну автономію, збалансоване фінансування і приватно-державне партнерство.
Саме на основі останнього, прозвучало на фестивалі, можна легко створити найкращу у світі систему освіти. Автори тези зазначають, що вона має залежати від бізнесу, потрібних професій і від того, чим перейматиметься суспільство. Ось під це й плануватиметься мета навчання. Під неї формуватимуть його зміст, розроблятимуть технології й готуватимуть педагогічні кадри. Оскільки це бізнес-план, то визначається кошторис і хто має платити.
Як бачимо, розглядати освітні проблеми у відриві від суспільно-економічного жит?тя держави не можна. Саме це й не враховують наші політики. У країні, де немає попиту на інтелектуалів, важко запроваджувати підхід у навчанні і вихованні. Тож не випадково заступник міністра освіти і науки Павло Полянський констатував втрату молоддю мотивації до навчання.
На його думку, має бути паралельна стежка класно-урочній системі. Лише за такої умови можна забезпечити безперервність освіти впродовж життя.
Як бачимо, ентузіастам є що запропонувати. І вони це роблять наступально, оскільки, як заявили, для освіти відкрилось вікно можливостей. Зачинити його уже не вдасться, оскільки фахівці серед найважливіших подій визначили появу незалежного батьківського руху, зацікавленого в реформі системи. Отже, і влада в особі Міністерства освіти і науки, й освітяни, і батьки спрямовують думки в одному напрямі. Головне тепер — від слів переходити до конкретних справ. Умови проявити себе, заявили учасники фестивалю, для ініціативних лідерів, готових узяти відповідальність на себе, є.