"У Сєверодонецьку відбувся «Фестиваль думок»! "

12 вересня 2019

Цьогоріч фестиваль зібрав поблизу лінії фронту близько 100 спікерів з України, Чехії, Естонії, Німеччини, Швейцарії, Польщі та Данії. Чимало було й активістів, громадських діячів, представників творчої інтелігенції, котрі завітали на площу Перемоги. Натхнення усім додавала й звістка про повернення на Батьківщину українських бранців Кремля. Тож тем для розмов і дискусій виявилося набагато більше, ніж 28 запланованих організаторами на восьми локаціях.

За словами координатора фестивалю у Сєверодонецьку Юлії Кищенко, фестиваль — це креативний досвід країн Скандинавії та Балтії для обміну думками, який з’явився в той момент, коли інтернет і ТВ-майданчики вичерпали себе, й люди знову потребують спілкування в реальності, вони хочуть бачити одне одного. Це найдемократичніший та найяскравіший дискусійний майданчик Луганщини.

Ось і цього разу говорили про можливість примирення та необхідність перехідного законодавства. Обговорювали ситуацію східної Німеччини та східної України, історію цих двох регіонів і чим вони схожі. Говорили про освітні проблеми та успіхи різних країн, про корупцію й методи боротьби з нею, про секс і наркотики, інтеграцію так званих невидимих людей у суспільство.

Тож для фестивалю знадобилося створити навіть спеціальну мапу та чітко прописати сценарій, аби всі охочі встигли на обрані обговорення. Та навіщо на схід України з’їхалося стільки гостей з далекого зарубіжжя?

«Я тут утретє. Мене можна назвати ветераном у ваших краях. Беру участь у дискусії, як протистояти фейкам, як не попастися на вудочку ворожої пропаганди, щоб люди розуміли, як ними маніпулюють, — каже аналітик інституту політики та суспільства Роман Мака з Чехії. — Хочу розказати, як це працює в Чехії і яку в нас інформацію подають не тільки про Україну, а й ваш регіон. Хочу почути думку місцевих — це для мене важливо». А Стівен-Христо Евестус, колишній державний прокурор в Генеральній прокуратурі Естонії, вирішив поділитися власним досвідом.

Особливу увагу мали локації, де говорили про мир і війну, про примирення. І це логічно, адже від нового адміністративного центру Луганщини до місцевості, де тривають бойові дії, не більше двох десятків кілометрів.

«Наша спілка працює над тематикою, яка стосується переходу від стану війни до миру. Є такий термін «перехідне правосуддя». Це не перший конфлікт у світі, тож напрацьовано певний механізм подолання наслідків воєнного конфлікту, навіть коли цей конфлікт у наявності, — каже координатор Центру документування Української Гельсінської спілки з прав людини Олексій Біда. — Серед іншого це стосується військових правопорушників, як з ними поводитися. Бо ми не зможемо усі 150 тисяч посадити за ґрати. Тому ми говоримо про те, які ще є можливості, щоб якось обмежити їх у правах. А також важливо знайти правду, обговорити її, бо наразі багато сліпих зон, татуйованих тем. Тож важливо унеможливити нові витки конфлікту».

Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua