Цьогоріч фестиваль зібрав поблизу лінії фронту близько 100 спікерів з України, Чехії, Естонії, Німеччини, Швейцарії, Польщі та Данії. Чимало було й активістів, громадських діячів, представників творчої інтелігенції, котрі завітали на площу Перемоги. Натхнення усім додавала й звістка про повернення на Батьківщину українських бранців Кремля. Тож тем для розмов і дискусій виявилося набагато більше, ніж 28 запланованих організаторами на восьми локаціях.
За словами координатора фестивалю у Сєверодонецьку Юлії Кищенко, фестиваль — це креативний досвід країн Скандинавії та Балтії для обміну думками, який з’явився в той момент, коли інтернет і ТВ-майданчики вичерпали себе, й люди знову потребують спілкування в реальності, вони хочуть бачити одне одного. Це найдемократичніший та найяскравіший дискусійний майданчик Луганщини.
Ось і цього разу говорили про можливість примирення та необхідність перехідного законодавства. Обговорювали ситуацію східної Німеччини та східної України, історію цих двох регіонів і чим вони схожі. Говорили про освітні проблеми та успіхи різних країн, про корупцію й методи боротьби з нею, про секс і наркотики, інтеграцію так званих невидимих людей у суспільство.
Тож для фестивалю знадобилося створити навіть спеціальну мапу та чітко прописати сценарій, аби всі охочі встигли на обрані обговорення. Та навіщо на схід України з’їхалося стільки гостей з далекого зарубіжжя?
«Я тут утретє. Мене можна назвати ветераном у ваших краях. Беру участь у дискусії, як протистояти фейкам, як не попастися на вудочку ворожої пропаганди, щоб люди розуміли, як ними маніпулюють, — каже аналітик інституту політики та суспільства Роман Мака з Чехії. — Хочу розказати, як це працює в Чехії і яку в нас інформацію подають не тільки про Україну, а й ваш регіон. Хочу почути думку місцевих — це для мене важливо». А Стівен-Христо Евестус, колишній державний прокурор в Генеральній прокуратурі Естонії, вирішив поділитися власним досвідом.
Особливу увагу мали локації, де говорили про мир і війну, про примирення. І це логічно, адже від нового адміністративного центру Луганщини до місцевості, де тривають бойові дії, не більше двох десятків кілометрів.
«Наша спілка працює над тематикою, яка стосується переходу від стану війни до миру. Є такий термін «перехідне правосуддя». Це не перший конфлікт у світі, тож напрацьовано певний механізм подолання наслідків воєнного конфлікту, навіть коли цей конфлікт у наявності, — каже координатор Центру документування Української Гельсінської спілки з прав людини Олексій Біда. — Серед іншого це стосується військових правопорушників, як з ними поводитися. Бо ми не зможемо усі 150 тисяч посадити за ґрати. Тому ми говоримо про те, які ще є можливості, щоб якось обмежити їх у правах. А також важливо знайти правду, обговорити її, бо наразі багато сліпих зон, татуйованих тем. Тож важливо унеможливити нові витки конфлікту».
Іванка МІЩЕНКО
для «Урядового кур’єра»