Ярослав САДОВИЙ
«Урядовий кур'єр»
В районі екватора не завжди було найвище на Землі біорізноманіття. Наприклад, у тріасі, за часів ранніх динозаврів, максимальне біорізноманіття було в середніх широтах на північ і південь від екватора. Статтю на цю тему опублікувало видання The Conversation.
Нинішнє біорізноманіття досягає максимуму в екваторіальних зонах низьких широт – зокрема, в тропічних лісах Центральної Африки і Амазонки. Йдеться про закономірності, що існують з часів льодовикового періоду. Коли на Землі були тепліші періоди (тепличні або парникові), траплялися так звані бімодальні піки – тобто, в середніх широтах, розташованих між 25 і 65 градусами на північ і південь від екватора, були смуги найвищого на планеті біорізноманіття.
Після масового вимирання в кінці пермського періоду 251 млн років тому на Землі встановився жаркий і посушливий клімат, тому в районі екватора були зосереджені великі пустелі. У полярних регіонах, при цьому, був помірний клімат – на зразок того, що спостерігається сьогодні в середніх широтах.
«Хребетні, які пережили пермське вимирання, розвинули бімодальний широтний градієнт біорізноманіття, обумовлений екстремальними умовами на екваторі. Це означає, по-перше, що динозаврам не дуже подобалося жити на екваторі, і по-друге, що якщо на Землі ставатиме тепліше, то ситуація з бімодальному широтним градієнтом біорізноманіття може повторитися», – кажуть вчені.