Доля розкидала рід Шевченків у багатьох країнах близького і далекого зарубіжжя: Балтія, Україна, Росія, Франція, США, Англія, Польща, Японія, Австралія. Понад 30 років Микола Лисенко, праправнук Великого Кобзаря, голова правління Шевченківського відділення Всеукраїнського благодійного культурно-наукового фонду Т. Г. Шевченка, збирав спогади про всіх родичів, які опублікував у книжці «Коріння Шевченкового роду», що вийшла у львівському видавництві «Апріорі» 2015 року. Вона знайшла поціновувачів і в Україні, і за кордоном. Кожна розповідь, кожен спогад по-своєму цікаві й повчальні. Через пам’ять роду вони передають неповторний дух минулого нашої української землі, допомагають торкнутися душею коріння великого роду.
Микола Лисенко за фахом інженер-механік харчового виробництва. Однак він підійшов до дослідження древа роду Шевченків дуже сумлінно, по-науковому розкрив маловідомі гілки родоводу великого українського поета, життєписи нащадків, які зробили внесок в історію України. Авторові вдалося створити розширене генеалогічне дерево Шевченкового роду. А це понад 1300 осіб, серед яких чимало видатних людей: художник Фотій Красицький, письменники Олександр Відоменко, Дмитро Красицький, Людмила Красицька, Даниїл Андреєв, академік Людвіг Боярський та багато інших.
І хоч це найбільш вичерпна розвідка генеалогії українського поета, Микола Павлович не припиняє пошуків. Цінність книжки підсилюють відшукані автором давні родинні світлини, яких досі не друкували.
Нещодавно книжку звенигородця Миколи Лисенка видано вдруге, адже перший наклад розійшовся дуже швидко. Кошти на друк знайшли канадські громадські фундації — «Школа української спадщини імені Юрія Липи», «Українська спілка образотворчих митців Канади» та міжнародна громадська організація «Четверта хвиля». Цього разу значну частину накладу передали в Канаду та США.
Матеріали дослідження «Коріння Шевченкового роду» лягли в основу сценарію художньо-документального фільму «І я таки жив» режисера Олександра Денисенка. У стрічці, яку матиме змогу переглянути закордонний глядач, розкривається таємниця походження Тараса Шевченка з давнього козацького роду і спростовуються українофобські плітки.
Сам автор не перестає наголошувати на необхідності впровадження наукових елементів у дослідження генеалогічного дерева, залучення до цього відомих і молодих науковців.