Ось уже 34 роки пройшло з того грудневого дня, коли розпочалося введення «обмеженого контингенту» радянських військ в Афганістан, але колишній авіаційний технік, нині голова Української спілки ветеранів Афганістану м. Ірпеня Ігор Панасюк все пам’ятає до дрібниць… Утім, згадуючи давні події, він часто цитує одного з героїв фільму Леоніда Бикова «У бій ідуть самі «старі», який говорить, що для авіатехніків найважче чекати повернення пілота з бойового вильоту. «Ці слова найточніше характеризують нашу роботу і покладену на нас відповідальність за життя льотчика. По собі знаю, час, коли твій пілот у повітрі, здається вічністю, особливо коли він виконує бойове завдання в режимі радіомовчання», — згадує ветеран.
В Афганістан Ігор Панасюк потрапив після закінчення Васильківського військового авіаційно-технічного училища і служби в 49-му бомбардувальному авіаполку на посаді техніка літака «Су-24». Часу на «розкачку» на новому місці служби не було — траплялися дні, коли льотчики здійснювали до п’яти бойових вильотів. Потрібно було прикривати свої війська з повітря, знешкоджувати бандитські формування і каравани моджахедів, які транспортували зброю і наркотики. Ті, хто називав себе захисниками ісламу, чинили впертий опір. Особливо небезпечним для крилатих машин був вогонь із так званих стингерів.
…15 січня 1989 року полк радянських винищувачів-бомбардувальників з військового аеродрому поблизу Ханабада за сигналом тривоги піднявся в повітря. Але один з «Су-24», що потрапив під вогонь душманів, запалав ще під час розбігу і скотився зі смуги. Ігор Панасюк одним із перших кинувся рятувати пілотів. На жаль, один із льотчиків загинув одразу, зате другий, хоч і отримавши сильні опіки, залишався живим. Саме тоді, коли його діставали з кабіни, вибухнули баки з пальним. Вибуховою хвилею пораненого осколками Ігоря відкинуло від літака вбік…
Мужній вчинок молодого офіцера не залишився поза увагою командирів — невдовзі до Москви було відправлено подання про нагородження його орденом Червоної Зірки. Однак тоді отримати нагороду Ігореві Панасюку не судилося — хтось нагорі чомусь вирішив, що буде достатньо й медалі «За бойові заслуги». Але з часом, майже через два десятиліття після тих пам’ятних подій, завдяки ініціативі Української спілки ветеранів Афганістану справедливість таки восторжествувала, і герой отримав заслужену нагороду. Замість ордена «Червоної Зірки» він отримав українську нагороду - орден «За мужність» 3-го ступеня, який присвоюється Указом Президента України.