Чергове засідання обласної науково-редакційної групи проекту «Місця пам’яті Української революції» відбулося в Запорізькому районі. До її роботи долучилися професор кафедри українознавства Запорізького національного університету Володимир Бондаренко, дослідник визвольного руху публіцист Юрій Щур і директор обласного архіву Олександр Тедеєв.
Історики звернулися до діяльності вільного козацтва у Запорізькому регіоні в 1917—1921 роках. За комуністичного режиму всі матеріали на цю тему були забороненими, бо вважалося, що на Запоріжжі сталося «тріумфальне» встановлення радянської влади. Проте архівні документи і спогади свідчать, що з літа 1917 року на хвилі національного піднесення в Олександрівському повіті швидко розвивався рух вільного козацтва. Його осередки створили на кількох заводах і в майстернях, у приміських селах.
Основну увагу приділяли просвітництву, національній символіці, українській мові. Родзинкою стали синьо-жовтні стрічки на дівчатах у містах. Рух швидко набув військово-патріотичної спрямованості. На місці сучасного парку Клімова 21 вересня відбувся перший парад вільних козаків. Уже за три місяці вони стали на захист української влади і разом з кримськотатарським ескадроном розгромили більшовицький загін Мокроусова.
Навесні 1919 року червоні повернулися в Олександрівськ. Дві невеликі групи патріотів, переважно підлітків 14—17 років, переправилися через Дніпро і висадились біля Лисої гори. За спогадами ватажка повстанців Костя Гордієнка, більшість юнаків ніколи не тримала в руках зброї. Однак за кілька тижнів вони спорудили укріплений табір, вирили кілька рядів окопів і кулеметним вогнем заблокували рух пароплавів, які вивозили хліб.
У червні 1919 року червоні почали масований наступ на позиції Лисогірського повстанського відділу. Перші атаки відбили, та згодом козаки змушені були відійти до Нікополя, де ініціювали чергове повстання проти більшовиків.
Героїчний спротив наших земляків вирішено увічнити на території Крутоярівського лісництва на околиці села Лисогірка. За 100 років берегова лінія й рельєф дуже змінилися, але неважко визначити, що йдеться саме про Лисогірський мис — найвищу точку місцевості. Члени групи разом з керівником апарату Запорізької райдержадміністрації Володимиром Макущенком запропонували встановити на пагорбі високу щоглу з державним прапором України і пам’ятною табличкою.
Наступною зупинкою дослідників стало село Біленьке, яке в 1917—1918 роках було центром вільнокозацького руху. Навесні 1918-го сотня козака Микитки визволила село від більшовиків. Було створено місцеву «Просвіту», самоврядні органи, упорядковано соціально-економічне життя.
У жовтні 1920 року, відступаючи з Олександрівська під тиском більшовиків, вільні козаки висадилися в Біленькому, поховали на високому кургані загиблого побратима Ярему. Серед них був Петро Франко, син Великого Каменяра. Восени 1918 року Петро командував ротою кулеметників під час встановлення української влади у Львові. Згодом створив і очолив аеророзвідку Української Галицької армії. У січні 1919-го поляки збили відважного льотчика і відправили до концтабору. За кілька місяців Петро виміняв у вартових польську форму і втік, опинившись за тисячі кілометрів від рідного дому, в дніпровських плавнях.
Пам’ять про ці події увічнять меморіальним знаком у центрі села біля будинку культури. Відповідне доручення обласна влада надасть Біленьківській громаді.
Заступник директора департаменту інформаційної діяльності та комунікацій з громадськістю Запорізької облдержадміністрації Олександр Зубченко наголосив, що надалі слід перетворити краєзнавчий доробок науковців на конкретні місця вшанування військової доблесті українців, установити пам’ятні камені, хрести, меморіальні дошки. Цю роботу в області планують завершити протягом трьох років.