«Цю пожовклу від часу карту профілактичних щеплень мені недавно вручила наша фельдшерка Віра Курач. Вона нагадала: обов’язково зробіть щеплення від дифтерії. Тобто вона десятиліттями зберігала у ФАПі цей документ, дуже важливий з огляду на нинішні епідемії, які, на жаль, не шкодують людей у різних країнах.
— Чи багато нині таких фахівців у первинній ланці медицини? — чи то мене, чи себе запитала директор Івано-Долинського спецкар’єру в селі Базальтове Костопільського району на Рівненщині Галина Довжаниця. — А вона в нас ось уже пів століття працює».
У примхливе зимово-весняне міжсезоння на підході до фельдшерсько-акушерського пункту зустрічаю пані Віру на велосипеді (їй 70): «Новонародженого навідувала, — усміхаючись, запрошує до сільського храму здоров’я. — Перший тиждень щодня в такі сім’ї їжджу пересвідчитися, чи з мамою й дитинкою все гаразд, підказати, допомогти».
«І так наша Петрівна вже, вважайте, третє покоління базальтівців виходжує, — авторитетно каже санітарка Тетяна Король. — Коли вона прийшла сюди працювати, батько щойно обраного голови нашої об’єднаної громади ще в пелюшках був, потім самого Олександра Бачука виходжувала, а тепер до його дітей бігає. Не має ні вихідних, ні свят, та вона й спить із мобільним під подушкою!»
Віра Петрівна слухає з незмінною усмішкою. Звикла, каже, до короткого сну, адже частенько доводиться земляків і вночі навідувати. Днями діагностувала інсульт у чоловіка, тож оперативно надала невідкладну допомогу, не втративши золотої години, і викликала з району швидку. Кардіологічна бригада констатувала: завдяки професійній та вчасній допомозі наслідки не будуть загрозливими.
— А в моєї мами тиск зазвичай високий, то Петрівна і таблетки привезе, й ін’єкції зробить, а потім кілька разів перепитає, як вона почувається, — каже продавчиня місцевого магазину Лариса Гунько. — Навряд чи ще десь таку самовіддану фельдшерку знайдете. Вона місцева, знає всі сім’ї в селі, як кажуть, від кореня. Це багато важить, не порівняти з медиками, які доїжджають на роботу в сусідні села на пів дня. Там хто не встиг на прийом, залишився ні з чим, а наші люди звикли до цілодобової медичної допомоги.
«Наші» — це 515 жителів села Базальтове. Виникло воно в 1939 році як робітниче поселення навколо базальтового кар’єру, відомого покладами цього унікального ресурсу ще за Польщі. Пік його розвитку припав на 1970—1980-ті, коли тут працювало 700 людей.
— Тоді камінь навіть жінки вантажили, часто травмувалися. І одразу до нас. З лісництва теж люди йдуть, буває, вкусить оса чи шершень. Тож треба оперативно зняти анафілактичний шок, бо укуси бувають смертельними, — розповідає Віра Курач.
А скільки пологів вона прийняла! Буває, супроводжує жінку в Костопіль, а довозить уже з немовлятком. І тут, у ФАПі, частенько народжували. У всіх, кого сповила Петрівна, щаслива доля — легку руку має! За 50 років, що вона тут і за акушерку, й за хірурга та терапевта, ще ніхто в селі не відмовився від щеплень. Аби в кожен наш населений пункт такого медика!
Золотий ключик, яким пані Віра відкриває серця, — людяність, помножена на професійність і досвід. Вона творить справжні дива.
Кілька років тому в районі вирішили, було, відправити пенсіонерів-медиків на заслужений відпочинок, щоб дати дорогу молодим. Вона, зрозуміло, теж написала заяву. Та не встигла повернутися додому, як громада зібрала підписи за її повернення: «Що це ви надумали, Петрівно?»
«Питаєте, чи втомлююсь? Звісно, і роки вже не ті, й діабет докучає. Радо передам громаду в надійні руки. Та ось проблема: немає в селі молодих медиків на заміну», — бідкається. А приїжджих самі селяни не хочуть: звикли, що Петрівна знає родовід кожного і, зважаючи на спадковість, ухвалює мудрі протоколи лікування.
Її турбує старіння села. Пригадує, в 1987 році в Базальтовому було 23 дитини до року, а торік, приміром, народилося п’ятеро. За пів віку, що вона плекає генофонд нації в Базальтовому, відійшло у вічність 300 односельців, а народилося 400. На Поліссі життя таки впевнено перемагає! Особливо щедра природа навесні, в час оновлення, любові й надії. А ще пані Віра живе з вірою, яку підтримують щира молитва та окраєць рідної землі, що зветься малою батьківщиною.
О 7.00 вона щодня виїжджає з дому на велосипеді, а о 7.15 відчиняє двері ФАПу. Відповідно до нових стандартів надання медичної допомоги, він начебто й не потрібен: за кілька кілометрів — амбулаторія у Злазному, за 25 — районна лікарня. Але в новоутвореній Головинській ОТГ твердо вирішили: храму медицини в Базальтовому бути. На чолі з Вірою Курач.