Той, хто звинувачує євреїв у боягузтві й покірності, бо вони, мовляв, без жодного спротиву йшли на розстріли до Бабиного Яру і його численних аналогів та мовчки гинули в таборах смерті, має насамперед подивитися на власний народ. Ідеться не лише про українців, бо в організованих Сталіним і Гітлером Голодомору і Голокосту чимало спільного. Фактично всі народи підкорених гітлерівцями країн тою чи іншою мірою виявляли цілком зрозуміле бажання врятуватися ціною поступок ворогові — чи то виробництво танків для вермахту чеськими військовими заводами, чи то маріонетковий режим Віші у формально не окупованій частині Франції.
Отож майже півмільйона євреїв Варшави, які опинилися за стінами офіційно створеного 16 жовтня 1940 року гетто, так само винні в цьому, як мільйон варшав’ян інших національностей, змушених мовчки спостерігати за знущаннями гітлерівців із представників юдеїв. Однак цього не скажеш про СРСР, який тоді ще був союзником і другом Третього рейху.
За перші півтора року існування Варшавського гетто, яке займало 4,5% території міста, в ньому від голоду й холоду вимерло 100 тисяч жителів. Із 22 липня 1942 року нацисти почали масово відправляти євреїв у табори смерті, хоч приреченим розповідали, що вони буцімто їдуть на нові місця поселення.
До квітня 1943 року в гетто залишилось не більш як 60 тисяч жителів, які вже усвідомили, що в них є лише дві можливості: загинути безпорадними жертвами в таборі смерті або полягти в безнадійному бою з ворогом.
Один з учасників повстання заявив про це з усією прямотою: «Ми не рятуємо себе. Із нас ніхто не виживе. Ми хочемо врятувати честь народу».
18 січня 1943 року спроба гітлерівців відправити з варшавського гетто в табори смерті 16 тисяч євреїв наштовхнулася на збройний опір. Намагання окупантів «відновити порядок» виявилися безрезультатними, що спонукало нацистів до повномасштабного штурму, який розпочався о третій годині ночі 19 квітня, коли євреї відзначали Пасху.
Запеклий спротив повстанців окупантам вдалося здолати аж 16 травня. Озброєні у кращому разі пістолетами і пляшками із саморобною запалювальною сумішшю герої майже місяць протистояли понад 3 тисячам карателів, тактика дій яких зводилася до підпалу будинків та розстрілів артилерією. Фактично відбувалося планомірне знищення будівель гетто, якому його захисники могли протиставити лише суто партизанські методи, завдаючи несподіваних і відчайдушних ударів і пробираючись для диверсій у тил ворога підземними ходами міських комунікацій.
Повстання у варшавському гетто було приречене на поразку. Однак спротив героїв міг бути довшим, а завдані ворогові втрати більшими, якби польське підпілля надало єврейським повстанцям ефективну допомогу хоч зброєю.
Видатний дослідник Голокосту ізраїльський історик Єгуда Бауер згадує наказ підпільної Армії Крайової про знищення в Польщі єврейських партизанських загонів як нібито бандитських, що заради харчів грабують місцеве населення. До речі, так само чинили з євреями, які шукали прихистку в лісах, радянські партизани під командуванням чекіста Медведєва, який виправдовував це вимогами абсолютної секретності дислокації свого загону.
Це малоприємні сторінки історії, але без них не буде ні правди, ні взаємного прощення, ні покаяння, якого чомусь вимагають лише від українців, хоч саме в УПА воювали чимало врятованих від смерті євреїв.