Після того, як закінчиться криза, пов’язана з пандемією коронавірусу, тема війни в України може зникнути зі світових новин, але вона не зникне з політичних реалій. Про це йдеться у дослідженні, опублікованому Європейською радою з міжнародних відносин (ECFR), яке присвячене геополітичним наслідкам для Європи кризи, спричиненою пандемією. Після того, як поширення хвороби піде на спад, Євросоюз залишиться наодинці зі старими проблемами. Але долати їх ЄС доведеться в умовах зменшення почуття єдності й скорочення рівня зовнішньої довіри, йдеться в дослідженні.
Пандемія коронавірусу створила ризики для зовнішньої політики ЄС за декількома напрямами. Передусім, це криза солідарності між Італією та рештою держав-членів ЄС. Окрім цього, чимало європейських країн почувають себе вразливими та кинутими напризволяще через те, що їм не вистачає масок і апаратів штучної вентиляції легень. Ця криза солідарності підриває спроби ЄС створити свою автономну систему безпеки та оборони. Адже якщо держави-члени не можуть покластися одна на одну в боротьбі з вірусом, то як вони можуть це зробити в боротьбі з агресивною зовнішньою силою? – запитує автор дослідження.
Політика так званої «м’якої сили» ЄС також зазнала відчутного удару. Адже нині менше говорять про значну суму в 750 мільярдів євро, яку Європейський центральний банк планує влити в економіку Євросоюзу, щоб зменшити негативні наслідки пандемії, ніж про показову допомогу, направлену в Італію Росією та Китаєм. Фінансові вливання, навіть такі великі, як 750 мільярдів євро, важче сфотографувати, ніж медичні вантажі з Китаю чи російських військових вірусологів. Тому не дивно, що російські військові вантажівки привернули більше уваги в ЄС, ніж самовіддані італійські лікарі.
Після того, як криза мине, у світі навряд чи зміцниться дух партнерства та єдності. Такі держави, як США, Китай та Росія, не зроблять ті самі висновки з пандемії, як ті, які зробить ЄС – про важливість співпраці та багатовекторності. Радше, навпаки. Тому ані Китай, ані Росія, ймовірно, не скоротять своїх військових витрат, не відмовляться від дорогої пропаганди й кампаній з дезінформації, щоб спрямувати вивільнені кошти на вдосконалення системи охорони здоров’я. Лідери тих країн-членів ЄС, де існує корупція, не припинять менше красти, щоб ліпше фінансувати галузь громадського здоров’я. Війни в Сирії, Лівії та Україні, можливо, зникнуть зі стрічок новин, але вони не зникнуть з реальності.
Попри пандемію Covid-19, геополітичні конфлікти й внутрішньополітичні проблеми у Східній Європі, на Балканах та на Близькому Сході продовжуватимуть залишатися невирішеними, що в багатьох випадках шкодитиме європейським інтересам. Тим часом в Україні зростають побоювання щодо можливості укладення непрозорої угоди між Києвом та Москвою щодо Донбасу. Молдова та Грузія готуються до нечесних виборів, які мають відбутися восени. Турецькі солдати продовжують вмирати в Ідлібі навіть після домовленостей між турецьким президентом Реджепом Таїпом Ердоганом та його російським колегою Путіним.
Експерти ECFR радять ЄС створити резервний фонд для стабілізації економіки своїх країн-сусідів. Окрім цього, Брюссель має посилювати роль санкцій як інструменту своєї зовнішньої політики. ЄС також має поновити свої зусилля щодо зупинення російської військової агресії на Донбасі та посилення безпекової стійкості в Україні. Жоден із цих заходів не є благодійним, бо всі вони - в геополітичних інтересах ЄС. Звичайно, Сovid-19 не вб’є геополітику. Але лише європейські лідери можуть зробити так, щоб вірус не знищив ЄС як геополітичну силу, наголошується в цьому стратегічному дослідженні.
Вікторія ВЛАСЕНКО,
«Урядовий кур’єр»