Прославляючи подвиги вітчизняної війни 1812 року, зазвичай не згадують, що вигнання Наполеона з Москви стало лише початком довгої і кровопролитної борні. Один з її етапів — проба сил під Лейпцигом у жовтні 1813 року, названа істориками битвою народів.

Першого дня вона замалим не закінчилася грандіозною поразкою. Після безуспішних атак союзних військ проти французів, що тривали всю першу половину дня, понад 10 тисяч наполеонівських кавалеристів несподівано контратакували пагорб, на якому перебували імператор Олександр І, вінценосні правителі союзних Росії держав та головнокомандувач військ. Лише відчайдушний спротив призначеної в особисту охорону царя лейб-гвардії Чорноморської сотні під командуванням Опанаса Бурсака вберіг монархів від ганебного полону, бо дав змогу виграти час для підходу підкріплень.

Рятівник Росії — уродженець Херсонського повіту син українця-козака, який після розгрому Запорозької Січі став отаманом дислокованого на Кубані Чорноморського козачого війська. Тож підстав любити царя в Бурсаків не було, але у важкий для вітчизни час, як це не раз було в історії Російської імперії, а згодом СРСР, наші земляки виявляли чудеса героїзму, воюючи не за Сталіна чи царів, а захищаючи рідний край від чужинського поневолення.