…Вони потрапили в засідку між селищем Металіст та містом Щастя поблизу Луганська під такий ворожий
вогонь, що не всі тіла вдалося впізнати. Трагедія сталася за кілька годин до перемир’я, оголошеного в межах мінських домовленостей.
Про подробиці цього бою в батальйоні «Айдар» розповіли таке. Групи бійців, які посідали у вантажівку, що прямувала у бік міста Щастя, встигли проїхати не більш як півтора кілометра, коли побачили блокпост, де майорів український прапор. Командир групи із псевдо «Термінатор» вийшов з машини і на запитання постового: «Хто такі?» відповів: «Ми Айдар». «Айдар!» — гукнув вартовий і одразу весь блокпост (як виявилося, він був ворожий) відкрив вогонь по машині наших бійців. Кузов вибухнув, спалахнув прострелений бензобак та здетонували боєприпаси. Багатьох бійців було поранено, майже всі зазнали опіків. Дехто встиг добігти до «зеленки» і соняшникового поля. Позаду лунали поодинокі постріли — звуки зачистки: очевидно, на блокпосту добивали поранених. Один з поранених «айдарівців» таки дістався до бійців 80-ї бригади, які колоною йшли з Металіста, і розповів їм про те, що сталося. Десантники кинулися на допомогу, влетіли на блокпост і вступили в бій. Бій був кривавий, хоч усього за дві години починалось оголошене перемир’я»…
Наступні три дні представники батальйону вели переговори про видачу полонених і тіл загиблих однополчан. Але тіла загиблих товаришів «айдарівці» отримали в жахливому стані. Упізнати 28 із 40 загиблих так і не вдалося.
Минув місяць, і їхнім тимчасовим притулком стала земля старобільського кладовища, а на хрестах замість імен поставили напис: «Тимчасово невідомий герой України».
У день панахиди плакали дівчата і жінки, суворо схилили голови чоловіки, священики читали молитви, а над площею старого міста звучала пісня «Гей, погину я в чужім краю» — Старобільськ прощався із солдатами, котрі залишилися невідомими. Багато людей зібралося на тому майдані. Не було тільки батьків і рідних воїнів, які залишилися вірними присязі аж до самої трагічної загибелі. Бо не змогли повідомити матерів про долю їхніх дітей.
«Вибачте, що наша країна не змогла закупити реактиви, щоб за ДНК встановити ваші особи. Настане час, і винних у цьому буде покарано, а родичі заберуть солдатів додому і поховають там, де вони народилися, де їхні близькі»,— сказав під час панахиди у Старобільську голова Луганської облдержадміністрації Геннадій Москаль і став на коліна перед трунами бійців 80-ї аеромобільної бригади та батальйону «Айдар».
Мине час, і на місці поховання невідомих солдатів, безіменної братської могили, зведуть обеліск і каплицю, — пообіцяв старшина батальйону Микола Павличенко.
І нехай так буде, адже пам'ять, як молитва, на всіх одна.