Олександр БОРОНЬ
для «Урядового кур’єра»
Статті збірки «Тарас Шевченко: джерелознавчі студії» згруповано у три розділи: «Оточення поета», «Питання текстології», «До історії шевченкознавства». У першому розглянуто постаті відомі й менш знані, а то й неспівмірні за значущістю із передньою групою. У кожному разі йдеться саме про з’ясування нових обставин, реконструкцію біограм, спростування прийнятих свого часу на віру хибних тверджень, які подекуди набули неабиякого поширення.
Автор на основі вперше залучених архівних матеріалів дослідив біографії кількох осіб з оточення Шевченка, щодо яких коментатори раніше обмежувалися простою констатацією факту знайомства. Переважно такі особи становили іноді третьорядне, а то й випадкове коло спілкування поета. Однак не підлягає сумніву важливість для нас якомога повнішого документування не тільки творчого життя митця, а його повсякденного побуту, кола знайомств, зустрічей, дозвілля тощо. Значущість цього завдання збільшується, коли дослідник стикається з потребою фронтального коментування, скажімо, щоденника чи листування Шевченка, де не бракує темних місць і невстановлених осіб. Брак відомостей потім позначається і на масовій рецепції Шевченкової спадщини: читач не знайде пояснень щодо деяких обставин. Подекуди такі, здавалося б, малоцікаві розшуки мають результатом несподівані факти. На основі багаторічних пошуків дослідник запевняє: «Вважати, що про Шевченка відомо все, може хіба дослідник-неофіт, не обізнаний із конкретикою шевченківського джерелознавства».
Елементарне, на перший погляд, уміння дослідника користуватися календарем дало йому підстави змінити датування кількох автографів, встановити точний час деяких подій. Багатьох текстологічних колізій, як свідчать праці В. Дудка, не було б, якби науковці просто вивчали першоджерела, а не запозичували інформацію з других рук.
У статтях запропоновано важливі уточнення, які стосуються коментарів мемуарів про Шевченка, а також вибору джерела для публікації. Такі напрацювання мають лягти в основу академічного кількатомного видання спогадів про Шевченка, підготовка якого — в перспективних планах Інституту літератури ім. Т. Шевченка.
Одне слово, збірка містить менші чи більші відкриття, уточнення, спростування, посутні текстологічні деталі. Акумульовані тут нові факти, що стали результатом здійснених на високому професійному рівні пошуків і узагальнень, — персональна заслуга Віктора Дудка як науковця унікальної ерудиції, спостережливості й таланту.
За словами В. Дудка, актуальних проблем у науці про Шевченка не бракує: «Важливих додаткових ресурсів для дослідження його оточення — листи до Шевченка, листування третіх осіб, мемуари й офіційні документи — досі належно не опрацьовано. Навіть обізнані з технологіями біографічних розшуків шевченкознавці зазвичай не беруться за цю роботу з огляду на маргінальність — із погляду високої науки — багатьох осіб, життєписи яких потрібно відтворити. Хоч, як цілком очевидно, важливо якомога більше знати про всіх осіб із Шевченкового оточення, адже без цих відомостей годі докладно відтворити його життєпис».
Поза сумнівом, книжка сприятиме активізації джерелознавчих розшуків, зміцненню фактографічної бази інтерпретаційних досліджень спадщини поета й художника.