А за вікном майже весна. Футбольна. Єврокубкова. Проте вона не для нас. Це в Євросоюзі нас нібито чекають із розпростертими обіймами. В Європі футбольній ми не потрібні. Ні, не тому, що мармизою не вийшли. Просто грати не вміємо. Так, як вони. Тому й матимемо те, що маємо. Точніше – абсолютний нуль із чотирьох спроб.
Розумію, що зараз наші голови цілком і повністю забиті будь-чим, але не футболом. І це, вочевидь, правильно. Проте все ж наважуся бодай на хвильку відволікти вашу увагу від злободенного несмілим нагадуванням про те, що четверо наших клубів на європейській арені синхронно пробували торувати собі шлях у єврокубкову весну. Навряд чи цей факт вплине на ситуацію, скажімо, в Криму чи деінде, проте, сподіваюся, він може відволікти від важких дум. Хоча б на певний час. Хоча б декого. І то добре, передає ТСН.
ШАХТАР - ВІКТОРІЯ - 1:2
Нагадаю, що після перших поєдинків шансів на продовження подальших виступів у Лізі Європи у нашої четвірки було, скажемо відверто, не надто багато. Передовсім тому, що троє з чотирьох українських повпредів мали грати на виїзді проти дуже серйозних опонентів, до того ж жоден із цього тріо не міг почуватися впевнено з точки зору результату перших матчів. Єдиним, хто грав удома, був «Шахтар». І саме чемпіон країни розглядався як чи не найголовніша наша єврокубкова надія – причому ще до першої гри з «Вікторією».
Хоча, відверто кажучи, фаворитство це було достоту відносним. Передовсім з огляду гри, яку продемонстрували гірники на виїзді. «Сира» ще донецька команда, бракує їй цілісності й, що головне, того малюнку гри, до якого звикли. У Чехії команда Луческу шукала чужі помарки, грала від оборони, використовуючи довгі передачі й не використовуючи фланги. Погодьтеся, це щось кардинально інше, ніж ми звикли бачити у виконанні донецької команди. Єдина причина такого, що напрошується першочергово – Луческу навряд чи планував пік форми на кінець лютого. Якби це було саме так, було б принаймні дивно. Проте навіть незважаючи на цю купу негараздів, як суб'єктивних, так і цілком зрозумілих, «Шахтар» виокремлювався на тлі свого суперника. Виокремлювався передовсім загальнокомандною майстерністю. Цей чинник проглядався в першому матчі, це задекларував навіть тренер «Вікторії». Відтак головним завданням для донеччан мало стати підтвердження цієї змагальної вищості, що автоматично включає в себе відсутність недооцінки.
Проте проявити цю гіпотетичну вищість, себто майстерність, донеччанам не вдалося. Команда намагалася пограти м'язами, налякати опонента. Проте суперник виявився не з лякливих. До того ж чеський чемпіон дуже грамотно і чітко будував свою гру практично на всіх її фазах. «Вікторія» виявилася чудово підготовленою фізично, що втілилося в тотальний пресинг. До такого кроку гостей донеччани виявилися неготовими. Шахтарські бразильці почувалися явно не в своїй тарілці. А тут ще й фортуна відвернулася. Хоча у першу чергу варто говорити про те, що тренер «Вікторії» переграв тренера «Шахтаря». Принаймні в першому таймі.
«Шахтар» фактично загнали в глухий кут. Відверто кажучи, не вірилося, що гірники зможуть знайти із нього вихід. Хоча б тому, що за грою вони не виглядали краще опонентів. До того ж, важко пригадати, коли гірники востаннє відігравали таку суттєву фору.
Однак у певному сенсі донеччани зуміли стрибнути вище своєї голови. Другий тайм вони провели зібрано, мобілізовано й потужно, що дозволило загнати опонента «за Можайськ», проте цього виявилося замало. Перевагу, як з'ясувалося, ще треба матеріалізувати. А з цим у команди Луческу суцільний облом. Так і хотілося заволати: а чому ж ви не грали подібним чином у першому таймі? Передбачаю, що після гри Луческу усіх собак повісить на арбітра. Дійсно, голландського рефері важко запідозрити в симпатіях до господарів, проте й гру він не зламав: для призначення пенальті у ворота чехів гарантованих підстав не було, а якщо так, то призначати його він не зобов'язаний, це вам будь-який арбітр скаже; не зарахував гол Феррейри справедливо, бо був офсайд. А все інше – від лукавого. Так що причини поразки варто шукати десь в іншому місці. Як і доводити свою змагальну вищість. Та хіба Мірчу Михайловича хтось переконає?
Ось так безславно закінчився євроліговий похід «Шахтаря». Пригадую, перед жеребкуванням плей-оф (та й після нього) лунали обережно зухвалі думки про можливість виходу донецької команди в фінал. Як виявилося, в тих прогнозах було більше обережності, аніж власне зухвалості…
У решти наших бійців континентального фронту шансів було не більше, аніж у гірників.
ВАЛЕНСІЯ – ДИНАМО - 0:0
\Найбільш кепсько почувалися динамівці після 0:2 на нейтральному полі. Надто складним видавалося завдання. Навіть незважаючи на те, що Блохін зауважив перед повторним матчем, що його підопічні будуть злими й мотивованими. Не знаю, як з приводу злості, однак те, що динамівці, на відміну від першого матчу, не були хлопчиками для биття – це як мінімум. Проте цього явно мало. Якщо врахувати перший результат. «Валенсія» явно не збиралася форсувати події, грала, виходячи із ситуації й супротивника. Нічия її влаштовувала, вона це демонструвала всім своїй виглядом. Складно сказати, що своїм виглядом демонстрували динамівці, проте вискочити за межі правил, встановлених валенсійцями, вони не змогли.
ТОТТЕНХЕМ ХОТСПУР - ДНІПРО - 3:1
У «Дніпра» в порівнянні з «Динамо» ситуація була сприятливішою, однак суперник міцніший і мотивованіший. Проте дніпряни, як попервах здалося, дуже виважено підійшли до гри в Лондоні й зуміли відстояти після першого тайму потрібний результат. Що сталося з ними в таймі другому? Складно відповісти однозначно. Мабуть, усе-таки потрібно вести мову про силу суперника. Суперника, який не знітився після пропущеного м'яча. Здавалося б, 2:0 – то серйозна заявка на перемогу. Проте «Тоттенхем» дуже швидко зумів відквитати один гол. Та й вийти уперед також. А далі – гра на нервах. У кого вони міцніші – той і вийде переможцем двобою. Міцнішими вони виявилися в лондонців. Схоже, Хуанде Рамос настільки часто повторював, як мантру, тезу про те, що його команда слабкіша за «шпор», що це почув самі знаєте хто. І вирішив, що якщо вже тренер так вважає, то нехай так і буде. Так чи інакше, проте за гідної гри дніпропетровці пропустили вперед лондонців.
ОЛІМПІК ЛІОН - ЧОРНОМОРЕЦЬ - 1:0
Найдовше пручався «Чорноморець». Одесити робили все можливе, аби відтіснити бойові дії подалі від свого карного майданчика, сушили гру, покладаючись на контрвипади. Не все складалося так, як хотілося, проте удар команда Григорчука тримала гідно. Та все одно не втримала. Дався взнаки відповідний досвід «Ліону», майстерність його зірок, брак офіційної ігрової практики «Чорноморця». За потреби ще можна знайти багато відмазок. І майже всі вони будуть доречними. Та чи від того легше?
Поразка – завжди сирота. А тут їх одразу чотири. Справжній сиротинець. Воістину – чорний четвер. А ми бундючилися, що маємо найбільше команд в плей-оф Ліги Європи…
Тепер усе, на жаль, стало на свої місця. В Європі, принаймні футбольній, ми поки що не потрібні. Але то проблеми не Європи, а наші…
Олександр Солнцев