Історія людства багата на приклади завойовницьких подій, боротьби різних народів і держав за свої інтереси. Українські землі неодноразово страждали від руйнівних і спустошливих процесів. Не стало винятком і ХХ століття, яке розпочалося Першою світовою війною.
Напередодні
Вона спалахнула через суперечки за перерозподіл світу між імперіалістичними державами Німецько-австрійського блоку та Антанти — союзу Великої Британії, Франції і царської Росії. Війна була загарбницькою для всіх країн-учасниць, які дбали про свої корисливі цілі.
Спершу Австро-Угорщина, використавши як привід вбивство у м. Сараєво спадкоємця монарха, напала на Сербію. Зростання напруженості призвело до того, що Німеччина 1 серпня оголосила війну Росії й через два дні — Франції. У відповідь Велика Британія 4 серпня оголосила війну Німеччині. На боці Антанти виступили Японія, Італія (1915), США (1917) та інші.
Початок війни ура-патріоти зустріли з радістю. Однак для простих людей вона стала великою бідою. Все потонуло у морі крові, а закінчилося страшенними руйнуваннями та розпадом великих і багатих держав. Ернест Гемінгвей, учасник Першої світової (воював на Італійському фронті), автор роману «Прощавай, зброє», писав, що не можна «залишатися байдужим до того нескінченного нахабного, смертовбивчого, брудного злочину, яким є війна».
Перебіг війни
Вона тривала чотири роки (1914—1918). В ній брали участь понад 30 держав. Війна справді була світовою: охопила Європу, Близький Схід, Африку, Китай, басейни Атлантичного й Тихого океанів. В основному європейському театрі вже в перші місяці провалився план німецько-австрійського блоку щодо блискавичної перемоги, чому сприяли успішні дії російських військ у Галичині та бої в Пруссії. Туреччина, яка виступила на боці цього блоку, зазнала поразки в Закавказзі.
Проте подальша війна для Росії була невдалою. Німецько-австрійські війська прорвали фронт, зайняли майже чверть європейської частини країни. Російська армія упродовж п’ятимісячних боїв втратила вбитими і пораненими понад 2 мільйони людей. То були найтяжчі втрати серед армій країн, що воювали. Незліченні безіменні могили виростали просто поряд з окопами, чимало скромних хрестів залишилося на перехрестях доріг, церковних кладовищах.
Разом із військами, що відступали, на схід рушили мирні жителі, змішуючись із піхотою й артилерією, покотилася величезна жива ріка дорогами й полями. Три мільйони людей зняли з насиджених місць і кинули в тил. Та евакуація була явищем, доти не баченим у Росії. Причини поразки пояснювали неготовністю до війни, відсталістю у промисловості й воєнно-технічній галузі, некомпетентністю вищого воєнного керівництва, а також позицією союзників, які намагалися забезпечити свої інтереси за рахунок російських солдатів.
Влітку 1915 р. війна набула затяжного позиційного характеру. Створився безперервний фронт. Війська закопалися у землю, тисячі кілометрів окопів, ходів сполучення розрили поля і ліси, дротові та мінні загородження простяглися в усіх напрямках. Уперше в історії у цій війні англійці використали танки проти німців, німці під Іпром — хімічну зброю — хлор, а росіяни — хімічні снаряди. Всі сторони застосовували авіацію для розвідки, бомбардування, коректування пострілів артилерії.
Події в Україні
Українські землі опинилися у центрі воєнного протистояння. На той час вони були розділені — більша частина належала до Російської, менша — до Австро-Угорської імперій. Тому українці, які перебували у російській армії (близько 3,5 мільйона осіб) і в армії супротивника (понад 300 тисяч), змушені були воювати один проти одного. Українською територією проходила лінія Південно-Західного фронту завдовжки 615 км — від р. Прип’ять у Білорусі до Румунії.
На початку війни війська фронту завдали поразки австро-угорській армії у Галицькій битві (18 серпня — 21 вересня 1914 року). Однак улітку наступного року змушені були відступити під натиском супротивника, який перекинув війська із заходу, залишити після дев’ятимісячного перебування Галичину, фортецю Перемишль, м. Львів.
У березні 1916 року головнокомандувачем фронту став Олексій Брусилов, бойовий генерал, який успадкував суворовські традиції. Йому вдалося розворушити «позиційну безвихідь», було зламано міцну оборону супротивника, війська зайняли Буковину і Південну Галичину, міста Луцьк, Чернівці, Станіслав та увійшли в Карпати. Австро-угорська армія опинилася на межі повного розгрому. Вона у паніці тікала, кидаючи все.
«Брусиловський прорив» (травень — жовтень 1916 року) — таку назву в історії дістала ця блискуча воєнна операція, яка сприяла переходу ініціативи у війні до країн Антанти. Проте операція залишилася незавершеною і не досягла бажаних результатів. Це сталося здебільшого тому, що її не підтримали інші російські фронти. Брусилов вважав, що в Росії не було справжнього верховного керманича, головнокомандувач цар Микола ІІ «за знаннями, душевною вдачею і млявою волею в жодному разі не міг виконувати ці обов’язки».
Брусилов був далекий від інтриг, прямий, принциповий щодо додержання на підконтрольній йому території України законів військового часу, протистояв їх порушенню та корупції. За його наказом заарештували групу київських цукрозаводчиків, які під час війни постачали товар супротивникові. Військово-польовий суд засудив їх до страти через повішання. Але у справу втрутилися Распутін, якого підкупили банкіри, й цариця, і злочинці уникли петлі.
Затяжні бойові дії на значній території України призвели до руйнування населених пунктів, занепаду промисловості й сільського господарства, численних жертв серед населення.
Від імперіалістичної до громадянської
На перебіг війни кардинально вплинули події 1917 року. Економічна розруха, напруження в суспільстві, стихійний потяг народних мас до миру невблаганно вели Росію до революційної кризи. Піднялася народна стихія, розхитана війною і небувалими втратами. Лютнева буржуазно-демократична революція привела до повалення самодержавства. Виникло двовладдя: Тимчасовий уряд, який, як і царизм, волів продовжувати війну «до переможного кінця», і Петроградська рада робітничих та солдатських депутатів. Система рад і комітетів поширилася в армії та у всій країні.
У Росії світову війну підтримали майже всі політичні сили. Проти виступала РСДРП(б), яка висунула гасло перетворення імперіалістичної війни на громадянську. В той момент лідер більшовиків Володимир Ленін з купкою однодумців відчули неймовірний шанс для звершення своїх мрій і розрахунків, які виявилися точними, — ні Росія, ні Німеччина не вийшли з війни без революції. Внаслідок жовтневого збройного перевороту більшовики прийшли до влади, декрети про мир, про землю якнайбільше відповідали бажанням трудящих мас. Російська армія під впливом революційної та антивоєнної пропаганди розвалювалася, в ній уже не було традиційного патріотизму і дисципліни. Українська Центральна Рада (голова Михайло Грушевський), яка очолювала національно-визвольний рух в Україні, не визнала нового уряду Росії — Раду Народних Комісарів. Крім того, в грудні поряд з УЦР в Києві виник радянський центр влади в Харкові. Між ними почалася збройна боротьба.
У березні 1918 року між Раднаркомом РСФРР і Четверним союзом (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) було укладено Брестський мир, що означав вихід Росії зі світової війни. Країни Антанти не погодилися із сепаратним миром, продовжили війну і, підтримуючи російську контрреволюцію, почали інтервенцію проти радянської Росії. Німецько-австрійські війська, скориставшись ситуацією, окупували Україну, привели до влади гетьмана Павла Скоропадського, проти якого виступили українські національні сили.
Громадянська війна багато разів пройшла українськими землями, мала дуже важкі наслідки для народів України та Росії, розколола суспільство на ворожі табори. Кожен боровся за свою, єдину, як він вважав, правду. Лютували інтервенти, білі, червоні, жовто-блакитні, гетьманська варта, махновці, отамани всіх кольорів. У підсумку — загибель людей, злидні, голод, руїни. Для України війна стала справжньою національною трагедією.
Драматичні наслідки
Після початку листопадової революції в Німеччині воєнні дії на Західному фронті завершилися повною поразкою і капітуляцією цієї країни. Комп’єнська угода 11 листопада 1918 року і останні 101 постріл ознаменували кінець Першої світової війни. Німецько-австрійські війська залишили окуповані території, зокрема й Україну. Наслідки війни виявилися дуже трагічними. За підрахунками, загалом убито, поранено або пропали безвісти в країнах Антанти майже 22,5 і Четверного союзу — 16,5 мільйона осіб. Громадянська війна в Росії, за різними оцінками, забрала від 10,5 до 14 мільйонів життів. Узаконений Паризькою мирною конференцією (1919—1920) післявоєнний устрій світу не забезпечив стійкого миру.
Саме у 1914 році в окопі під Верденом єфрейтор Гітлер начебто відчув, що провидіння не тільки врятувало його від неминучої загибелі, а й дало йому магічну злочинну силу для світового панування. Це сталося, коли від розриву французького снаряда загинули всі солдати відділення, а тільки він — живий і неушкоджений. Однак Німеччину, яка розв’язала Другу світову війну (1939—1945), розгромили сили антигітлерівської коаліції (СРСР, США, Велика Британія та ін.). Чи не найбільше постраждали від німецько-фашистської агресії українські землі.
Наприкінці ХХ ст. Україна стала незалежною державою. Проте нині вона опинилась у дуже складному становищі, постала загроза її цілісності через анексію Криму Російською Федерацією і неоголошену війну та тероризм у східних областях. Ще недавно ніхто і подумати не міг, що таке може трапитися. У протистоянні між нашими народами є щось неприродне, штучне. Немов у науку нащадкам звучить висновок Павла Христюка — одного з провідних діячів Української революції — зроблений 1921 року: «Жертви, принесені працюючими верствами України і Росії у взаємній боротьбі, повинні бути пересторогою не тільки для них, а й для робітників і селян всього світу».
Уроки минулого вчать, що не ворожнеча між країнами, а мир і злагода, взаєморозуміння і плідна співпраця, а у суспільстві — наполеглива і узгоджена робота всіх політичних сил на розбудову держави, служіння народу, а не окремому режиму зможуть забезпечити процвітання України.
Вольт ДУБОВ
для «Урядового кур’єра»