Південно-західні ворота держави
ВІЗИТІВКА. На Буковині проживають представники майже десяти національностей. За територією Чернівецька область — найменша, займає всього 8,1 тис.кв. кілометрів, тут мешкає до 904,1 тис. населення, протікає 70 річок, з яких найбільшими є Дністер, Прут, Сірет і Черемош.
В області розмаїття географічних ландшафтів — лісостеп Прутсько-Дністровського межиріччя, передгір’я між Карпатами і Прутом та гори з найвищою їх точкою Яровицею.
Понад 57 % сільського населення перетворює Буковину на край квітучих садів. Це один із пріоритетних напрямків розвитку агропрому. Легка промисловість Чернівеччини займає 2,3 % галузі, традиційна для регіону — деревопереробна — 1,8 %.
Природа віддячує працьовитим буковинцям чималими природними скарбами. За останні 10 років тут відкрито близько десяти газоперспективних площ, у басейні річки Прут — чималі поклади гіпсу, ангідриду, на півночі і сході — мергелі та вапняки, є перспективне родовище мармуру, поклади кварцитів, сланців, кухонної солі та 15 джерел мінеральної води типу «Боржомі», «Мацеста», «Нафтуся».
Те, що Буковина — найконцентрованіша краплина вітчизняної та європейської історії, починаючи з давньоруської, на теренах якої залишили сліди молдавські, австро-угорські, румунські, радянські часи і правителі, свідчать приблизно 776 пам’яток архітектури, 586 пам’яток історії. До Буковини щороку приїздить майже 100 тисяч туристів, до послуг яких 10 туркомплексів, 60 об’єктів сільського туризму, затишні готелі та відпочивально-оздоровчі заклади.
Це батьківщина відомих письменників Юрія Федьковича, Ісидора Воробкевича, Ольги Кобилянської, Пауля Целана, співаків та композиторів Дмитра Гнатюка, Софії Ротару, Назарія Яремчука та Володимира Івасюка, кіномитця Івана Миколайчука та космонавта Леоніда Каденюка.
Із соколом — до висоти, волі й добра
Герб області — геральдичний щит «іспанської» форми, розділений вертикально на дві частини. На правій — срібна мурована брама, золотий лавр під нею на червоному тлі. Ліва частина — три золоті букові горішки на зеленому полі, які символізують ліси Буковини, урожай, достаток, щедрість, продовження роду і традицій. Щит увінчаний древньослов’янським соколом і увитий гілками бука, символічного для краю дерева, з’єднаних синьо-жовтою стрічкою, відтворює кольори Державного прапора України.
Прапор Буковини — прямокутне зелене полотнище з гаслом «Наш оберіг», доповнене синіми і жовтими смугами, що знаменують найбільші річки краю Дністер та Прут, врожаї хлібних районів області. У центрі полотнища — білий сокіл-оберіг. Сокіл в геральдиці символізує красу, хоробрість і розум. Зелений колір прапора — відродження, пробудження, достаток і надію. Древко прапора завершується латунною ажурною пікою, всередині якої є невеликий тризуб.
Проект герба і прапора розроблений членом національної Спілки художників України Орестом Криворучком.
ПРЯМА МОВА
Будуємо потужну і надійну ГАЕС
Михайло ПАПІЄВ,
голова Чернівецької обласної державної адміністрації :
— Історія Дністровського комплексного гідровузла почалася у 80-х роках минулого століття. Це мала бути одна із великих новобудов краю і країни. Невдовзі тут з’явилися перші спеціалісти. Сьогодні тільки на Дністровській гідроакумулюючій електростанції, яка є важливою складовою цього комплексу, працює до 2 тисяч фахівців.
За своїми проектними характеристиками Дністровська ГАЕС — найпотужніша в світі, за технічними — екологічно чиста і максимально надійна. Вона покликана знімати навантаження з системи вітчизняної атомної енергетики та теплоелектростанцій з їхніми викидами в повітря. Після катастрофи на японській атомній в європейських країнах переглядають свої плани в сфері атомної енергетики, тому значення таких об’єктів, як Дністровська ГАЕС, ще більше зростає. На повну потужність станція вийде у 2017 році, введення в експлуатацію відбуватиметься у три черги. Загалом це буде комплекс з семи гідроагрегатів, запроектованих для роботи в циклічному режимі, — споживання надлишкової дешевої нічної енергії електростанцій України, видаючи пікову потужність у мережі в денний час.
У 2011 р.на будівництво Дністровської ГАЕС уряд передбачив виділити 1 млрд 900 тис. грн. Кошти спрямовуються на виготовлення другого гідроагрегату, 500 млн грн — на спорудженя водосховища, 60 млн грн — на соціальну сферу області. Передбачається будівництво та інвентаризація газопроводів регіону, реконструкція ліній електропередач, допомога лікарням, закладам культури та освіти.
ГАЕС — це об’єкт, завдяки якому область сприйматиметься не тільки як край туристичних можливостей, а й як технологічно розвинений, індустріально-енергетичний регіон.
У Хотині шукайте одне з чудес світу
СВЯТИНІ
Ця середньовічна фортеця вражає багатою
історією,
величним виглядом та своїми легендами
Її щороку відвідує майже 70 тисяч туристів. Чому як магнітом притягує вона не лише українців, а й туристів з Польщі, Угорщини, Австрії, Румунії, Молдови, Нідерландів і Франції? Може тому, що за мужність своїх оборонців оспівана у творчості відомих літераторів та художників?
На далеких берегах Адріатики про подвиги у Хотинській війні 1621 року українських і польських воїнів розповідав у поемі «Осман» хорватський поет Гундулич. Широкого розголосу серед читаючої публіки Європи набули щоденники її учасників. Польський поет Вацлав Потоцький присвятив їй поему, а українські письменники Осип Маковей, Зінаїда Тулуб — повість «Ярошенко» та історичний роман «Людолови». Про пізніші історичні події у фортеці писав Михайло Ломоносов. Іван Франко висловив те, що живе в душі кожного європейця: Хотинська твердиня врятувала континент від османського поневолення.
Вперше турецька експансія розбилася об це укріплення в 1476 році, а через століття 250-тисячне військо султана Османа ІІ зупинили війська польсько-литовського коронного гетьмана Яна Кароля Хоткевича і козацьке військо Петра Сагайдачного. Укладений знаменитий Хотинський мир назавжди увійшов в аннали вітчизняної та європейської історії.
Фортеця цікава своєю архітектурою, легендами та переказами, які з часом набирають нової привабливості. Кому не закортить побачити на її стінах обриси того глечика, яким слов’янська красуня на зв’язаних рушниках діставала воду з джерела за стінами цитаделі для спраглих її захисників, і була тут замурована турками. Досі, кажуть, ця життєдайна вода проступає на мурах, нагадуючи про невмирущість подвигу простої людини.
Цього року під час міжнародного фестивалю середньовічних боїв і турнірів з автентичною зброєю і навіть кулінарією тих часів, розповідає директор ДІАЗ «Хортинська фортеця» Любомир Михайлина, фортецю відвідало 10 тисяч гостей. Середньовічні лицарі гарцювали на бойових конях, жили в наметах, харчуючись просом і пшоном, навіть не картоплею, яка ще тоді не дісталася з далекого американського континенту. Однак, не відмовляючи собі в печеному на вогні м’яcі, на згадку про те, що в часи Молдавського князівства наприкінці ХV століття сюди прибували купці з усієї Європи та Близького Сходу на великі міжнародні ярмарки. Хто володів фортецею, володів пріоритетами в міжнародній торгівлі. Секретар папського нунція в Польщі Гарціані писав: «Звідси вивозиться багато биків, м’ясом яких... харчується не лише населення Угорщини і Русі, а й поляки, німці, Італія, зокрема місто Венеція».
Стравами з екологічно чистого м’яса виробників сьогоднішньої Хотинщини зможуть невдовзі поласувати туристи в розкішному готельно-відпочинковому комплексі «Гетьман», який заплановано спорудити в інфраструктурі історико-архітектурного заповідника.
Пообідавши в затишній кафетерії понад тисячолітнього Хотина, поспішаємо приділити найбільше часу на огляд картинної галереї на другому поверсі історичної споруди. Тільки тут можна побачити найточніші портрети, одяг учасників Хотинської війни ХVII століття — козаків і гетьмана Конашевича-Сагайдачного, турецьких яничар і султана Османа ІІ, польських воїнів, Яна Кароля Хоткевича та королевича Владислава Ваза ІV, обмундирування різних родів військ, усі види тогочасної зброї і навіть облаштунки бойових слонів, задіяних в цій баталії. Ці полотна — результат творчої і наукової праці відомого в Україні буковинського художника Андрія Холоменюка.
Кому бракує адреналіну, поспішає в підземелля, де розташувалась музейна кімната тортур. Надаємо перевагу експозиції бойових середньовічних машин. Ось метальний апарат «требюше», який бив стіни фортеці стокілограмовим камінням... Звідки воно тільки тут бралося! Стоїть у повний 8-метровий зріст бойовий таран. Його розганяли «на швидкості» шестеро бійців, щоб пробивати ворота. Поряд котел для виливання смоли на голови противника та бойовий щит, який приховував четвірко воїнів.
У підвалах фортеці розташовувались офіцерські казарми. Ці підземні галереї не поспішають видати всі свої секрети. Цікава історія пов’язана з часами повстання декабристів. За деякими відомостями, саме сюди доправили і сховали в підземеллях бібліотеку страчених бунтівних аристократів. Над цим краєм понад два століття витає дух одного з найвидатніших просвітителів, який відкрито пропагував ідеї Коперника і Ньютона, вихованця Києво-Могилянської академії єпископа Хотинського Амфілохія.
Хотин сьогодні — це край туризму, садів і аграріїв, який гостинно зустріне вас щодня. А 24 вересня цього року театралізованим фестивалем «Хотинська твердь» відзначать 390-річчя Хотинської битви.
«Мій здобуток — довіра земляків, команда та четверо дітей»
Генеральний директор компанії,
меценат, заслужений
працівник
сфери послуг України
Іван СЕМЕНЮК
Коли на Буковині мова заходить про село Бояни з його майже 60-тисячним населенням, обов’язково скажуть: це там, де півень з подвір’я одного газди будив щоранку три імперії. Звідси рукою було подати з боку Новоселиці до Російської імперії, через Прут — до Румунії, саме ж село входило до складу Австро-Угорщини. Тепер тутешні півні будять незалежну Україну.
Місцевого історика та філософа Флоріна Дирду запитала про відомих вихідців з села, і він сказав: «Більше, ніж Іван Семенюк, для цього села, певно, за всю його історію, ніхто не зробив...».
— Іване Васильовичу, коли дізналася, що ви в селі зробили американські гірки і такі атракціони, якими не кожний обласний центр може похвалитися, то й сумнівів не залишилося, хто з буковинців може розповісти про зміни, що сталися в його рідному краї за 20 років Незалежності України.
— Ці атракції, до речі кажучи, вже перемістилися до Чернівців. Наші сільські діти накаталися на залізних конях. Тепер не тільки вони, а й вихованці шкіл-інтернатів області, наші гості мають можливість їздити на справжніх російських рисаках, маємо аквапарк, китайські електромобілі, що безшумно катають їх бетонованими доріжками, не забруднюючи повітря дендропарку. Тут зібрані рідкісні дерева з різних куточків світу, в лісопарковій зоні влаштований зоопарк, де звірі живуть у природних умовах. Збудували спортивну базу, якою користуються місцеві прихильники спорту, олімпійська збірна України з боксу, тут відбуваються студентські волейбольні турніри і змагання школярів з міні-футболу. Зараз споруджуємо закритий плавальний басейн.
— Земляки подейкують, що через кілька років туристичному комплексу не буде рівних в Європі. В чому?
— Мабуть, у співвідношенні ціни, рівня, асортименту і комфортності послуг. Поряд із сучасними гірськолижними витягами, спусками для сноубордів, будується новітній спа-курорт. Неподалік — озера з човнами, колиби та міні-готелі. Територія чимала, тут вільно дихати й переміщатися, і ні до жодної атракції не треба стояти в чергах, якими сьогодні втомлюють туристів відомі європейські курорти.
— Фірма «Родничок» — це вже не «родничок», а ціле море виробничої та комерційної діяльності.
— Справді, маємо 12 напрямків. А починали з джерельця буковинської мінеральної води на зорі незалежної України у непростих 90-х.
— Будете скаржитися на минуле і на нинішні умови для бізнесу?
— А що нарікати, якщо, певно, сам Господь допоміг мені піднятися і стати до праці після тяжкої хвороби. Дочекалися, добилися кращих умов співпраці з банками, зниження кредитних ставок, розраховуємося з боргами, відкрили дистриб’юторські фірми в різних регіонах України, створили 700 робочих місць з середньою зарплатою 2000 гривень. У нас такі умови праці, що земляки потроху повертаються з Європи додому. Зарплату, звичайно, ще не можемо порівнювати із закордонною, але умови праці і пошана для своїх спеціалістів теж чогось вартують. Кращим працівникам виділяємо премії, путівки на оздоровлення і відпочинок, допомагаємо в навчанні дітей.
— До яких змін у рідному селі причетне ваше підприємство і що особливо хотіли б відзначити на 20-річному шляху незалежної України?
— Кожному з нас незалежність держави дала великі можливості самореалізації — розв’язала руки, дала простір для дії. Намагаюся не наживати ворогів і плекати собі конкурентів, аби ті тримали в постійному тонусі й пошуку креативних ідей. Може здивуєтеся, але стверджую: нам вдалося за років десять виплекати свою нову боянівську культуру...
— Тобто створили музей свого вчителя і відомий фольклорний ансамбль «Ізвараж»?
— Не тільки. За нашої ініціативи відкрито українські класи в Боянській загальноосвітній школі з румунською мовою навчання. За це мене спочатку критикували, тепер туди просяться 70 % учнів. Підвели газ до села, прокладається кілометр дороги з бетонної плитки. Двоповерховий дитсадок, збудований фірмою, — один з кращих в області. Та я хотів наголосити передусім на моральних аспектах. Коли будували в селі супермаркет і етнорестроран «Принц», стражі порядку нарікали: «Ти тут набудуєш, а ми маємо все те пильнувати, щоб не порозбивали». Боянці — люди запальні не лише до роботи. Як тепер з’ясувалося, вони ще й швидко тягнуться до всього гарного. Не міліціонери, а певний рівень того, що їх оточує, зробив за порівняно короткий час моїх односельців людьми європейського мислення, звичок та поведінки. І це наш головний, великий гуманітарний здобуток.
— А ваш особистий?
— Довіра земляків, моя команда і моїх четверо дітей. Своїх батьків я ще не перевершив — нас було семеро.
ДОСЬЄ «УК»
Іван СЕМЕНЮК. Народився 12 лютого 1968 р. в с. Бояни Новоселицького району на Буковині в багатодітній родині. В рідному селі закінчив середню школу, згодом юрфак Чернівецького національного університету. Генеральний директор компанії «Родничок» з виробництва будматеріалів, логістики, туристично-відпочинкових баз. Депутат облради трьох скликань, роботодавець і меценат свого села та сиротинця в с. Бончани сусіднього Герцаївського району. Нагороджений двома Почесними грамотами Кабміну, удостоєний звання заслуженого працівника сфери послуг України.
СЛОВО — РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Твоя робота має нести радість
— Я народилася, мабуть, під щасливою зорею: у своїх пошуках життєвого шляху мала мудре спрямування й підтримку. Спочатку батьків, потім учителів і просто людей, які опинялися поряд, починаючи від працівника сільської бібліотеки. Тут вперше знайшла і прочитала розумну книжку «Чарівник Смарагдового міста», у реальному житті для мене таким чарівником став голова сільради, ветеринар за професією, Іван Гангала. За півтора року разом зі громадою він зробив з нашого віддаленого і глухого села Гвіздівці на Сокирянщині газифікований населений пункт, якому за перше місце в обласному конкурсі зразкових сіл виділили автомобіль. Тепер ним користується і місцева влада, і сільчани. Адже нам до райцентра — 11 км, а до обласного — 150.
У 9-му класі писала МАНівську роботу про Святомиколаївський скельний монастир ХІ століття, який розташований за 30 кілометрів від рідного села. Спілкування з одухотвореними людьми допомогло мені зрозуміти, що служіння ідеї і праця як життєвий шлях підходить і мені, і моїй батьківщині. Сюди йдуть тисячі людей. Господарі обителі могли б заробляти на релігійному туризмі чималі кошти, та п’ять монахів, 10 послушників і отець архімандрит Амвросій, який у свій час кинув роботу і квартиру в обласному центрі, присвятили себе іншому — вічному і не модному — зберіганню української духовної святині та національних духовних цінностей. Впевнена, чим більше буде таких людей, тим швидше Україна стане багатою і по-справжньому багатими будуть її громадяни.
Я — прихильниця принципу великого Сковороди «сродної праці» — праці в гармонії з собою і суспільством, яка приносить задоволення. Наша студентська група взяла опікунство над інтернатом для хворих дітей. Багато з нас раптом усвідомили, як легко і добре жити, коли ти просто здоровий.
Ярослава ШЕРЕМЕТА. Народилася 28 серпня 1991 р. в багатодітній сім’ї с.Гвіздівці Сокирянського району. Студентка ІІІ курсу факультету історії, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету. Президентський стипендіат, член студентського профбюро.
Для мам і малюків
ЯКІСТЬ МЕДПОСЛУГ. Буковина утримується в трійці областей
України з найвищою народжуваністю, тут на третину порівняно з минулими роками
скоротилася дитяча смертність завдяки створеним у кожному районі і обласному
центрі сучасним комфортним умовам медичного обслуговування матері і дитини,
якості роботи медперсоналу. Крайова влада продовжує модернізацію медичних
закладів.
Одним з кращих на Буковині стало оновлене і нещодавно відкрите пологове відділення Сторожинецької центральної районної лікарні. Оснащення і рівень обслуговування тут не відрізняється від подібних закладів передових європейських країн. «Усе зроблено для мам і малюків на совість, — сказала під час відкриття завідувач відділення Валентина Манчуленко, адже народження дитини — визначна подія у житті батьків і важлива для майбутнього держави».
Коштом місцевого та державного бюджету тут проведено капітальний ремонт. Загальна його вартість склала 1,5 млн грн. Це відділення визнано кращим у проекті «Здоров’я матері та дитини», який проводила американська асоціація лікарів на теренах України. Воно розраховане на 40 ліжок у палатах спільного перебування матері і немовляти, відокремлене від решти корпусів і розташовується у просторому триповерховому приміщенні. Спеціалізована допомога надається у відділенні патології вагітних, за немовлятами спостерігають у неонатальному відділенні. Пологовий будинок, як і дитяче відділення ЦРЛ, акредитовані на звання «Лікарня, доброзичлива до дитини».