Край, що межує з Росією і Білоруссю
ВІЗИТІВКА
Чернігівська область утворена 15 жовтня 1932 року. За площею - одна з
найбільших областей України (31,9 тис. кв. км). 
Розташована у північній частині України і межує з Російською Федерацією, Республікою Білорусь, Сумською, Полтавською та Київською областями.
У галузевій структурі пріоритетними є харчова, паливна, машинобудівна і металообробна, деревообробна, целюлозно-паперова, легка промисловості. Чернігівщина володіє значним сільськогосподарським потенціалом.
Область має туристичний і рекреаційний потенціал, славиться своїми численними пам'ятками історії та культури, архітектури, різноманітністю флори і фауни. З цим краєм пов'язані імена Тараса Шевченка, Пантелеймона Куліша, інших відомих постатей, письменників, художників, діячів театру. Саме на чернігівській землі 29 січня 1918 року відбувся широковідомий в історії визвольних змагань бій під Крутами. Тепер на його честь тут споруджено меморіальний комплекс.
СИМВОЛІКА
Зачарована Десна між Поліссям і Лісостепом
Герб Чернігівщини - це щит, у срібному полі якого чорний двоголовий орел з червоними лапами та язиками, золотими очима і озброєнням (дзьоби та кігті). На головах орла - по золотій короні, а на грудях - синій щиток із золотою облямівкою, на якому золотий знак засновника Великого князівства Чернігівського Мстислава Володимировича.
Прапор - прямокутне зелене полотнище, посередині якого проходить біла горизонтальна смуга, а у верхньому від древка білому квадратному крижі зображений герб області. У прапорі дві зелені смуги означають дві основні географічні зони Чернігівської області - Полісся та Лісостеп, біла смуга уособлює річку Десну, яка їх розділяє.
ПРЯМА МОВА
Майбутнє робимо сьогодні
Володимир ХОМЕНКО,
голова Чернігівської
обласної
державної адміністрації:
- Наш Чернігово-Сіверський край здавна був ядром могутньої давньоруської держави. Тож нині на продовження славної історії Придесення дбаємо про його розвиток і процвітання. Важливим кроком у цьому напрямку є залучення інвестицій. Як приклад ефективного здійснення такої роботи, можу назвати Корюківську фабрику технічних паперів.
Новітні технології, енергозбереження, високоякісне обладнання - на цих головних аспектах сучасного виробництва базується його успішна діяльність. А починалося все у середині 90-х років, коли тут було розроблено концепцію залучення інвестицій. Тільки упродовж трьох останніх років у розвиток підприємства вкладено 100 млн грн.
Багатюща історико-архітектурна спадщина не дає нам права не використовувати сповна туристичний потенціал області. Наше завдання - з максимальною точністю відтворити умови, в яких відбувалися доленосні події давньоруської історії та вдихнути нове життя в об'єкти, що були їх свідками. Таким є археологічний музейний комплекс "Древній Любеч" у Ріпкинському районі. Вкладені у ремонтно-реставраційні роботи кошти інвесторів перетворюють місто на справжню перлину Поліського краю. Свідченням цього є народжена тут традиція в останній тиждень серпня проводити фестиваль слов'янської культури та бойових єдиноборств "Київська Русь".
Вигідне географічне розташування Чернігівщини, яка межує з Російською Федерацією та Республікою Білорусь, створює добрі умови для міждержавних економічних відносин. Один з останніх прикладів ефективної співпраці - налагодження випуску українсько-білоруських тролейбусів на базі Чернігівського автозаводу.
Словом, у своїй повсякденній роботі керуємося принципом: майбутнє нашого краю і України загалом залежить від конкретних справ, які ми робимо сьогодні.
СВЯТИНІ
Резиденція гетьманів відкриває таємниці
Цитадель, або за іншою назвою - Литовський замок, зведено на місці колишнього дитинця давньоруської доби. Побудована у ХVІІ столітті велична споруда як внутрішнє укріплення гетьманської столиці, за свідченням історичних джерел, із трьох боків (четвертий - крутий схил річ?ки) підкріплювалася ровом і земляним валом з дубовим частоколом та кутовими і надбрамними вежами. Литовський замок охороняло понад 7 тис. добре озброєних козаків.
Середньовічний Батурин складається із Цитаделі та оснащеного укріпленнями міста. Саме тут перебуває гетьманська адміністрація і звідси на всю підвладну територію розходяться державні рішення. Гетьман Іван Мазепа зміцнює та розбудовує місто, споруджує храми, зводить муровані будівлі. Особливо своєю розкішшю і красою вражає його палац на Гончарівці.
Північна війна 1701-1721рр. ставить гетьмана перед
необхідністю боронити основи української державності, задля чого він укладає
союз зі шведським королем. В основі міждержавного договору - суверенність
України. Та саме цей крок веде Батурин до загибелі...
Від неприступної фортеці лишаються руїни. Вогонь випалює недобите й недограбоване. Усе населення винищене. Гетьман Іван Мазепа помирає на чужині.
Лише в середині ХVІІІ століття стараннями останнього гетьмана Кирила Розумовського до Батурина вдруге повертається гетьманська резиденція, місто починає оживати.
За незалежної України в 1994 році тут створено Національний історико-культурний заповідник "Гетьманська столиця", здійснено архітектурні розкопки. Втім, до розкриття всіх таємниць цієї історичної пам'ятки ще далеко.
У квітні 2004 року на території цитаделі встановлено пам'ятник жертвам Батуринської трагедії - великий кам'яний хрест із розп'яттям Ісуса Христа. Через чотири роки по тому відновлено і саму Цитадель - в тому вигляді, в якому вона була за часів гетьмана Івана Мазепи.
- Саме тут ми гортаємо трагічні сторінки своєї історії, що мають доленосний вплив на формування національної свідомості, - так відгукується про найшановнішу туристами історичну та культурну пам'ятку начальник головного управління культури, туризму і охорони культурної спадщини Чернігівської облдержадміністрації Сергій Мойсієнко. - Як писав відомий історик Дмитро Дорошенко, "небагато в українській історії моментів, які так тяжко заважили на долі українського народу".
"Інвестиції краще вкладати в дітей"
Генеральний директор
Чернігівської
взуттєвої
фабрики "Берегиня"
Ніна БАС
Керівник підприємства, що відзначило 65-річчя і виробляє 40% дитячого взуття в Україні, любить повторювати: "Інвестиції краще вкладати в дітей - у наше майбутнє". Втім, бесіду з Ніною Бас наш кореспондент розпочав із запитання, яке змусило директора повернутися трохи назад - у недалеке минуле фабрики.
- Ніно Павлівно, за роки незалежності нашої держави ваше підприємство модернізувалося і зміцніло, а нині лишається єдиним в Україні, яке зберегло виробництво клопітного і, на думку багатьох, невигідного дитячого асортименту взуття. Як вам це вдалося?
- Коли я про це думаю, то згадую ті роки, котрі передували незалежності країни: стара система не давала можливості замислитися, як іти по життю. Нас змалечку брали за руку, вели спочатку в дитсадок, згодом у школу, потім здобувати професію і, зрештою, працевлаштовували. Коли змінилися часи, багато хто сподівався й надалі йти за інерцією. Тому важливо було донести до своєї команди: відтепер усі блага залежать від наших зусиль. Я пишаюся своїм колективом. Зараз ми вчасно платимо всі податки, всю зарплату, надаємо робітникам увесь соціальний пакет. Турбуємося про пенсіонерів, а їх у нас більше 200 осіб. Робітники, які відпрацювали понад п'ять років, мають страхові накопичувальні поліси за програмою "Цінні кадри".
- Якщо повернутися на два десятки років назад, та далеко не все залежало від ваших зусиль...
- Звісно, було непросто. Проте перебудова економіки насамперед починалася з перебудови психології: стало зрозуміло, що по-старому працювати не можна. Якщо в союзні часи ми просто шили замовлене і не мали змоги внести бодай найменші зміни у зовнішній вигляд своєї продукції, то в ринкових умовах запрацювало головне правило: попит має відповідати пропозиції. І тільки від нас залежало, чи користуватиметься наша продукція попитом. А шили ми на той час переважно літнє і текстильне взуття. І хоча воно характеризувалося високою якістю, відповідало всім стандартам, було очевидно, що ми вкрай потребуємо нового асортименту.
- З чого ви починали?
- З технічного переоснащення. Тут ми зіткнулися зі специфічними проблемами: будівля фабрики мала дерев'яне перекриття, яке не могло витримати вагу прогресивного обладнання. Але повірте мені: найскладніше було не укріпити перекриття, не побудувати складські приміщення, не розробити нові моделі, а перевчити персонал. Адже люди, які десятки років шили, скажімо, літні сандалики, абсолютно розгубилися перед зимовими черевиками та чобітками. Але й це, зрештою, подолали. Потихеньку змінювали асортимент. Торік випустили уже 708 тисяч пар взуття, це у 3,7 раза більше порівняно з 2002 роком. Нині 30% виготовленої продукції відправляємо на експорт, щороку оновлюємо 80% моделей взуття. Перш ніж запустити у виробництво, випробовуємо нові розробки в дитячих садках.
- Отже, сьогодні нарощуєте обсяги виробництва, залучаєте внутрішні інвестиції... Які ще завдання ставите перед колективом фабрики?
- Щодо інвестицій, то переважна більшість громадян уявляє, що прийде до нас шукати вигоди іноземний підприємець і притрусить усі наші негаразди манною небесною. Однак є й таке поняття, як внутрішні інвестиції, адже економіка має вкладати і сама в себе. Я проаналізувала: за останні три роки ми вклали у власне виробництво до 2 млн грн обігових коштів. На часі придбання нового сучасного обладнання. Тим більше, що й умови зараз для цього кращі: в Податковому кодексі маємо пільгу: підприємства легкої промисловості на 10 років звільнені від податку на прибуток. Усі розуміють, що легка промисловість, як і харчова, - це найшвидше повернення вкладених коштів. Хоча кільканадцять років тому мені доводилося відстоювати позицію місцевих виробників навіть на урядовому рівні. Тоді лунали заяви на кшталт: "Навіщо та легка промисловість, ми все із-за кордону завеземо!". А я говорила: "Не забуваймо про соціальний бік цього питання. Легка промисловість має жіноче обличчя. Працевлаштовані мами - значить доглянуті діти і лад в сім'ї. А це - основа сильної держави".
- З цього можна зробити висновок, що не лише сьогодення, а й перспективи колективу вашої фабрики пов'язані, так би мовити, з маленькими ніжками?
- Поза сумнівом. Як жінка і мама двох дітей можу запевнити: "Берегиня" шитиме дитяче взуття і надалі. Дуже приємно, коли наші постійні клієнти, які самі виросли в сандаликах і черевичках нашої фабрики, купують їх і своїм дітям, і онукам. З урахуванням того, що уряд запроваджує дотації для новонароджених, є надія, що все більше маленьких громадян, - від ясельного віку до школярів - потребуватиме нашого взуття.
ДОСЬЄ "УК"
Ніна БАС. Генеральний директор Чернігівської взуттєвої фабрики "Берегиня". Народилася 9 березня 1953 р. У 1972 р. закінчила Київський технікум легкої промисловості. У 1984 - Київський інститут легкої промисловості. На підприємстві з 1975 р. Заслужений працівник промисловості України. Кавалер ордена Княгині Ольги ІІІ ст.
Комп'ютер на узліссі
НОВІ ТЕХНОЛОГІЇ. Зазвичай у таких випадках йдеться про піаніно в кущах. А в Городнянському
лісгоспі демонструють... ноутбук і цілу купу цікавого приладдя.
Лісничий Володимир Онищенко із задоволенням розповів про старе технічне оснащення, а потім нове, яке прийшло тому на зміну. Приміром, дерев'яні і дюраль-алюмінієві "виделки" для вимірювання діаметра стовбура нині успішно замінили електронні аналоги. З функціями примітивних висотомірів успішно справляються лазерні, а раніше тривале вимірювання площі підготовленої для вирубування ділянки нині значно швидше і точніше за геодезичну бусоль з компасом здійснює GPS-приймач, що ловить сигнал супутника і передає його на комп'ютер.
- Цей прилад дорогий - 44 тис. грн, - сказав Володимир Миколайович. - Поки що на Чернігівщині він є тільки у нас, однак за ним - майбутнє лісового господарства.
СЛОВО – РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Сила - в характері!
- Чернігів - спортивне місто. Мені подобається, що його жителі легкі на підйом: біг, лижі, весла, гирі, м'яч, велосипед - охочих позмагатися завжди вдосталь. Я теж іноді піддаюся азарту, коли навантаження не йде в розріз із програмою тренувань, адже головне захоплення мого життя - біатлон. Водночас, побувавши на студентській практиці у школі, переконався, що багато нинішніх учнів ігнорують спорт, або хочуть чогось досягти, не докладаючи зусиль. Судіть самі: вже чотири роки, як лижна база стала моїм другим домом. Не раз спостерігав за багатьма хлопцями і дівчатами, котрі мріяли тут опинитися, а потім зупинилися перед труднощами, нарікаючи на великі навантаження. Але ж перемога - це не те, що дається легко! Дуже хотілося б, щоб "комп'ютерне покоління", яке навіть ранкової гімнастики не робить, нарешті збагнуло: не можна підміняти реальне життя спортивними іграми на моніторах: це - дорога слабких і пасивних. Мені прикро за тих, хто не прагне виробити в собі спортивний характер і ніколи не довідається, як це круто, - викластися на дистанції, а потім стояти на п'єдесталі пошани, накинувши на плечі прапор України...
Міклухо-Маклай - козацького роду
ПОДІЯ. У селі Калитянське Козелецького
району, що на Чернігівщині, відкрито музей видатного вченого і мандрівника
Миколи Міклухо-Маклая, який усе життя пишався своїм українським козацьким
корінням. Він досліджував життя корінного населення Південно-Cхідної Азії,
Австралії та Океанії, жив серед папуасів північно-східного берега Нової
Гвінеї.
Міклухо-Маклай виступав проти расизму та колоніалізму. Він відстоював рівність народів світу та склав перший проект Декларації прав людини.
17 липня виповниться 165 років від дня народження цієї видатної людини. З цього приводу засіданням Вченої Ради Українського географічного товариства 2011 рік оголошено "Роком Міклухо-Маклая в Україні".
Історико-краєзнавчий музей створили продовжувачі духовної спадщини визначного мандрівника - родина Олександра Міклухо-Маклая, коріння роду якого тісно переплітається з генеалогічною лінією безпосередньо родини Міклухо-Маклая і австралійської гілки Робертсонів. Нещодавно київська авторка Марія Бойчук описала життя і діяльність цього видатного вченого у книзі "Лицар гуманізму".