ВІЗИТІВКА
Луганська область заснована 3 червня 1938 року. Територія - 26,7 тис. кв. км (4,4 % території України). На північному сході та сході межує з Бєлгородською, Воронезькою і Ростовською областями Росії. Загальна протяжність державного кордону найдовша в країні - становить 776 км.
Населення - 2,9 млн осіб (5,7% населення України). 87 % з них проживає в містах.
Обласний центр - місто Луганськ. Із 14 міст обласного підпорядкування найбільші Сєверодонецьк, Алчевськ, Лисичанськ, Красний Луч, Стаханов. Також 17 сільських районів, 109 селищ міського типу, 792 села.
В області працюють близько 600 промислових підприємств (основне місце займають видобуток вугілля, металургія, хімічна, нафтопереробна і нафтохімічна промисловість), майже 560 будівельних організацій, понад 1,5 тисячі сільськогосподарських підприємств. Промисловий комплекс Луганщини забезпечує приблизно 9% загальнодержавного обсягу реалізованої промислової продукції.
На території краю діють 691 бібліотека, 596 клубів, працюють чотири театри. Система освіти представлена 39 вищими навчальними закладами усіх рівнів акредитації, науково-технічною діяльністю займаються 46 організацій і підприємств, у яких працює понад 4,4 тис. осіб.
СИМВОЛІКА
Під знаком вранішнього сонця
Герб Луганщини у формі великого щита, у нижній частині якого зображено вранішнє сонце, яке має чотирнадцять променів, бо в краю 14 міст. Регіон розташований на крайньому сході України, тож першим з українських земель зустрічає сонце. У першій верхній частині великого щита на зеленому полі - золотий кінь, а в четвертій частині на зеленому полі - золотий байбак. На малому щиті, який являє собою Малий герб Луганської області і розміщений у центрі великого щита, - на золотому полі зображено чорний квадрат, що символізує вугілля, з червоним обідком по верхньому краю і червленим полум'ям, з обох боків якого два чорних молоти.
Прапор Луганської області - символ місцевого самоврядування - кобальтового кольору полотнище, де у лівій від древка частині зображено Малий герб (малий щит) Луганщини, що являє собою центр кола, по периметру якого зображено зірки. Вони утворюють диск - 17 золотих і 14 білих зірок, символізуючи кількість районів та міст області.
ПРЯМА МОВА
Ми примножили соціальну сферу
Володимир ПРИСТЮК,
Голова Луганської
облдержадміністрації:
- За обсягами виробництва Луганщина стабільно утримує третє місце в країні. Протягом двадцяти років незалежності України у нас побудовано ?шахти "Никанор-Нова" та "Сам?сонівська-Західна". За?раз увагу інвесторів з цілої низки країн світу привертає проект з будівництва нової шахти "Новосвітловська", що має бути розташована на території із запасами високоякісного вугілля на століття вперед.
Для залучення потенційних інвесторів ми організували і провели І Міжнародний інвестиційний форум. Його результати перевершили всі наші очікування - до нас прибули 250 закордонних гостей із 17 країн світу. Восени поточного року готуємо проведення другого такого форуму.
На жаль, область поки що відстає у розвитку агропромислового комплексу. Частково це результат кліматичних ускладнень зони ризикованого хліборобства, якою є наша територія. Тим паче, ми в повному обсязі забезпечуємо постачання зерна в Аграрний фонд і регіональні ресурси. У наших планах - за допомогою АПК перетворити регіони області на самодостатні, забезпечені території.
Завдяки успіхам у розвитку економічного потенціалу Луганщини поліпшився вигляд нашого краю в цілому. Так, завершено розпочате ще два десятки років тому будівництво кільцевої дороги навколо обласного центру, проведені серйозні обсяги робіт з реконструкції Міжнародного аеропорту "Луганськ". Найближчим часом пріоритетним у соціальному плані для нас буде проект створення Луганського державного ліцею-інтернату з посиленою військово-фізичною підготовкою "Кадетський корпус імені героїв Молодої Гвардії".
За останні два десятиліття ми не тільки не втратили соціальну сферу краю, а й примножили її. Так, у Слов'яносербському районі побудовано обласний протитуберкульозний диспансер, який оснащено найсучаснішим обладнанням. Аби лікарі могли надавати висококваліфіковану медичну допомогу пацієнтам із серцево-судинними захворюваннями, для обласної клінічної лікарні купили унікальний ангеограф. Сьогодні обласний центр прикрашає оновлена будівля філармонії та реконструйований парк з низкою неординарних дизайнерських рішень. Все це не тільки радує око та тішить серце, а й засвідчує поступ Луганщини.
"У нашій мові закладений величезний потенціал"
Поет
Василь
ГОЛОБОРОДЬКО
Нова книжка поета Василя Голобородька "Віршів повна рукавичка" увійшла до каталогу 250 найкращих дитячих книжок світу "Whіte Ravens-2011" від Мюнхенської дитячої бібліотеки. За повідомленням представників цієї бібліотеки, одна зі сторінок книжки ввійде до календаря "Архе", кожен із тижнів якого буде ілюстровано сторінкою одного з видань-лауреатів "Білих ворон". Але чи не є сам поет такою собі "білою вороною" для рідного краю?
- Пане Василю, ви особисто з якого часу, в якому віці дійшли думки, що Україна повинна бути суверенною, незалежною державою?
- Відверто кажучи, у 60-ті роки, коли я жив більш-менш свідомим життям, навчаючись у Києві, думок про це не було. Виступати проти дружби народів - такого навіть на думку не спадало, бо вважалось абсурдним. Інша річ - українська мова, точніше сказати, її незалежність. Зокрема, коли навчався у Донецькому університеті на українській філології, відверто висловлювався проти того, що навіть на українському відділенні переважна частина лекцій читалася російською мовою. А ще серед студентів поширював працю Івана Дзюби "Інтернаціоналізм чи русифікація?". Мабуть, я став небезпечним для керівників університету, бо мене за цю книжку і за мої вірші, які були "якимись не такими", невдовзі з вишу виключили.
У 1990 році прийняття Декларації про суверенітет України я, звичайно ж, сприйняв позитивно, бо це був перший крок до незалежності. З'явилась надія, що в нашій країні все зміниться на краще. У всякому разі буде свобода слова, свобода друку. Й того року вийшла моя збірка "Ікар на метеликових крилах". Вона не була першою, але це була серйозна робота. В ній я сказав усе, про що думав, що відчував.
.jpg)
- Тож свою незалежність Україна
отримала, а національної самосвідомості досі не виховала.
- Ні з ким було розбудовувати Україну. До керівництва країною прийшли люди, які не змогли сформулювати українську ідею, створити українське поле. Коли у 1990-му прийняли Декларацію про суверенітет, логічний акцент ставився на останньому слові - суверенітет! Це сильне поняття, воно народжує гордість, стверджує гідність. На жаль, сьогодні у цьому сполученні акцент ставиться на іншому слові - декларація. Декларувати, тобто говорити - і все. Нашу незалежність слід наповнити українським змістом. Я розумію це як розвиток рідної мови, національної культури, мистецтва. І розвиток економіки також, оскільки за рахунок цього ми можемо створювати духовну, культурну спадщину. Повинна бути підтримка держави. На жаль, нічого втішного тут не бачу.
- Три роки тому, за аналогією із загальноукраїнським телепроектом, одна з місцевих газет проводила власне опитування, назвавши його "великий луганчанин". І саме молоді літератори наполягли на включенні вашого прізвища до цього списку. Й цього року молодь включила ваше прізвище до номінантів на звання "Культурний герой Луганська". Чи відчуваєте ви особисто цей зв'язок поколінь, чи вважаєте сучасну молодь, яка вихована поза будь-якою ідеологією, втраченою для України?
- Із цим складна ситуація. Патріотичні думки, ідеї почали відроджуватись на початку 1990-х років. Але якщо в радянський час усе українське винищувалося, то тепер його почали висміювати. І навіть творчі люди самі винайшли формулу, що це "шароварщина", що це - відстале. Я сам ані про месійність, ані про місійність поета ніколи не задумувався. Можна сказати, що моя місія - це служіння мові. У нашій мові закладений величезний потенціал, а в газетному й телесегменті він збіднений. Тож моє завдання - виявити у віршах цей величезний потенціал, оприявнити його.
- Але для вас особисто сьогодні свобода існує?
- Поки що так. Я пишу вільно і не боюся, що за вірш мене будуть карати й переслідувати. Тобто свобода для творчості в мене є...
ДОСЬЄ "УК"
Василь ГОЛОБОРОДЬКО. Народився 7 квітня 1945 р. у селі Адріанопіль Перевальського району Луганської області. Член Національної спілки письменників України. Автор багатьох поетичних збірок, лауреат Національної премії України ім. Тараса Шевченка, премій ім. В. Симоненка та М. Трублаїні.
СІДЛАЙ!
Як Задорний став "Тричі вінчаний славою"
Біловодські конезаводи включено в проект Євросоюзу з реабілітації культурної спадщини та історичних місць
Українську верхову породу коней - на противагу арабським скакунам та англійським рисакам - було виведено у 1991 році в Новоолександрівському кінному заводі на замовлення уряду країни. Поява цієї породної групи саме в Біловодському районі не випадкова. Ця місцевість унікальна для конярства. Зокрема, кінна екскурсія на возі чи санях, запряжених стрункими потужними розумними кіньми української верхової породи, - вже забезпечена кожному бажаючому туристу! Її можна розпочинати біля в'їзду в Деркульський кінний завод.
- Наш завод один з найстаріших у цій частині світу, - розповідає краєзнавець, хранитель музею Деркульського кінного заводу Олександр Федоров. - Унікальний не лише завод сам по собі, а й той факт, що тут у радіусі 25-30 км розташовано 4 найбільших конезаводи: Стрілецький (там була виведена однойменна всесвітньо відома порода коней, правда, на жаль, втрачена під час революції 1917 року), Лимаревський (орловські рисаки), Новоолександрівський (ваговози) і найстаріший - Деркульський (чистокровні верхові коні). В іпологічній літературі виник навіть спеціальний термін "Біловодська група заводів". Тож за майже 250 років через руки наших конюхів про?йшли всі кращі породи коней.
За словами краєзнавця, великі князі
навідувалися сюди до самої революції 1917 року. Заглядав і батько Махно - поряд
Гуляйполе. Бував і Будьонний. Як відомо, маршал був великим знавцем і
поціновувачем коней. Але світову славу Деркульському кінному заводу принесли
жеребці Гаммурабі та Задорний. Гаммурабі в 1906 році виграв Всеросійське дербі.
У 1908 році увійшов в історію конярства як перший російський кінь, який
удостоївся честі виступати на іподромах Англії.
Задорний у 1961 році переміг у Світовому дербі в Лауреллі (США). Американці тоді пропонували за нього $ 250 тис. В історії вітчизняного конярства таких коней всього чотири, але лише Задорний носив титул "Тричі вінчаний славою" за свої перемоги.
- Коні - восьме чудо світу! Вони не лише піднімають людину на п'єдестал пошани, приносять золото перемог, а й навіть здатні лікувати хвороби, які здаються невиліковними. У медичній науці виник термін "іпотерапія". У селі Лимарівка нашого району вже створюється центр з надання таких послуг. Тож ми підготували свої пропозиції щодо організації нового туристичного маршруту, - розповідає начальник відділу культури Біловодської райдержадміністрації Геннадій Верескун, автор проекту. - Нас підтримали, і цей план серед десяти пріоритетних для України територій було включено в проект Євросоюзу з реабілітації культурної спадщини та історичних місць.
СЛОВО - РОВЕСНИКАМ НЕЗАЛЕЖНОСТІ
Повернімося обличчям до науки!
Олег КІРСАК,
студент Лисичанського гірничого
технікуму
- З чотирьох років я захопився збиранням каменів, тоді ще не підозрюючи, що є така наука, як палеонтологія. Перша знахідка - раковина, скам'яніла у глинистому вапняку, - мене дуже вразила: звідки вона в рідному Зоринську, якщо поблизу немає моря? Тепер про мою колекцію багато хто знає. Частину знахідок (53 експонати) я подарував Лисичанському гірничому технікуму, де зараз вчуся. Частина колекції стане основою музею в рідній школі Зоринська - так запропонував зробити наш міський голова. Тому що камені можуть не гірше за книги розповідати про історію краю. Навіть про море, яке тут було 280 мільйонів років тому. Потрібно лише вміти "прочитати" знахідки.
Аби правильно орієнтуватися у таких "розповідях", приблизно з 9-го класу почав серйозно займатися в Малій академії наук. Але взагалі наукою зараз мало хто захоплюється. Займатися наукою важко - треба віддавати їй всього себе без залишку, без вихідних і свят. Я навіть у свій день народження рушаю в похід, в "поле" за знахідками. Наука - не престижна. Адже вона практично не фінансується державою. Але це ж неправильно! Основа розвитку будь-якої держави - наука. Це двигун прогресу. Якби держава виділила необхідний обсяг коштів, віддача була б відчутна для суспільства в цілому.
Скільки проблем навіть у нас у рідному краї, які вимагають негайного розв'язання! Взяти хоча б терикони. Їх обов'язково треба розробляти. Бо там є шкідливі речовини і радіоактивні елементи, вуглекислий газ. До речі, газу в нас на території багато. Та поки що в шахтах метан є частіше причиною вибухів і трагедій, але ж його можна використовувати на благо людей. Взагалі, в нашому регіоні шахти старі, глибокі - людям доводиться працювати на 800-900-метровій глибині під землею. А наука не встигає так швидко за виробництвом. Тому процеси, які йдуть на цих глибинах, мало вивчені, не передбачувані. І тут могли б стати у пригоді моя улюблена палеоботаніка та палеонтологія загалом.
Захоплення наукою (за три роки навчання в технікумі я написав 11 науково-дослідних ро?біт, три з яких - методичні) дає змогу "подорожувати" у часі, занурюючись аж до періоду архею. Та спостереження за життям сучасного суспільства змушують гостро бажати, щоб наша країна нарешті піднялася із 149-го місця в міжнародних рейтингах хоча б до першої десятки!
Життя - як пісня
ЗАХОПЛЕННЯ
80-річна Марія Сергіївна Мартиненко півстоліття
співає в рідному ансамблі "Ягідка" будинку культури села Євсуг Біловодського
району. Життя було всяким. Народилася Марійка в багатодітній сім'ї, багато
працювала з самого дитинства і вдома, і в колгоспі, де головою був її батько. З
восьми років допомагала матері доглядати за молодшими братами і сестрами,
співала їм колискові. А в тринадцять доглядала за колгоспною птицею, потім стала
бригадиром. Разом з селянами вистояли війну. А коли оголосили про перемогу, то,
зриваючи голоси від радості, підхоплювали святкові мелодії з динаміка радіо: "Я
люблю тебе, життя!"
Зустріла доброго чоловіка. Шість разів був поранений Прокіп Максимович на війні, нагороджений бойовими нагородами, пів-Європи пройшов, а от долю свою зустрів у рідному селі Євсуг. І односельці від душі заспівали їм з Марією весільні пісні. Щасливе подружжя подарувало світові чотирьох дітей, і зараз у Марії Сергіївни 7 онуків та 6 правнуків. Все життя працювала з радістю, і ця любов до людей, до роботи, до музики співала в ній і передавалася односельцям.
"Сім'ю Корсунів-Мартиненків в селі завжди називали "артистами". Які б не були події - радісні, сумні - дорослі і діти завжди знаходили потрібну пісню, але особливо любили українську народну", - розповідає про сільську артистку завідувач відділом культури Біловодської райдержадміністрації Геннадій Верескун.
І зараз Марія Сергіївна, незважаючи на вік, активна учасниця фольклорного ансамблю "Ягідка". А любов до пісні передала й родичам, тож коли збираються всі разом, співають - просто заслухаєшся!