Значення цієї битви важко переоцінити. Адже взяття форпосту Османської імперії відкрило вихід до південних морів, кінцевим результатом стало повне звільнення Північного Причорномор’я від багатовікового турецького панування. На мапі з’явилися нові міста, зокрема Миколаїв і Одеса.
Штурм фортеці Ачі-Кале (нинішній Очаків) — одна з найгероїчніших сторінок світової воєнної історії.
Одне з доблесних прізвищ тривалий час було забуто, хоч подвиг капітана сучасники оцінили як безпрецедентний. Подібної жертовності на той час російський флот не знав. Звали 34-річного героя Христофор Іванович Остен-Сакен.
Загинути, але не здатися
Він був одним із шістьох дітей незаможної дворянської родини естляндських німців. Але батьки понад усе хотіли дати синові гідну освіту. Тож 1766-го Христофор вступив до Санкт-Петербурзького морського дворянського кадетського корпусу, на знаменах якого і нині написано: «Життя — Батьківщині, честь — нікому!»
Після служби у Кронштадті, крейсерського походу Середземним морем, участі в битві з турками під Патрами в Греції Остен-Сакена перевели на Чорноморський флот. Дослідниця біографії та подвигу Сакена доцент Тетяна Чичкалюк знайшла спогади про капітана. Так, за відгуками сучасників, він був хоробрий, його поважали товариші. Вирізняв його і князь Потьомкін, особисто давав службові доручення.
Тетяна Олександрівна розповідає, що 1788 року Остена призначили командиром 40-веслової дубель-шлюпки у складі ескадри гребних суден Дніпровського лиману. Дубель-шлюпка — невелике важке тихохідне судно, що мало 42 весла, одну щоглу з вітрилом і 15 гармат невеликого калібру. Екіпаж становив 60—80 осіб. Однак у руках досвідченого офіцера Сакена воно стало одним із кращих у флотилії, успішно брало участь у всіх бойових операціях.
Саме на цій шлюпці прийняв останній героїчний бій проти 13 турецьких галер капітан 2-го рангу Христофор Остен-Сакен. Він отримав завдання від Суворова непоміченим пройти до гирла Дніпра та передати повідомлення принцові Нассау-Зігену, що охороняв підступи до Херсона. Але турки помітили корабель, почали його наздоганяти та обстрілювати. Зрозумівши безнадійність становища, Сакен відправив маленьку шлюпку, що була на борту, з листом Суворова до принца і кормовим прапором, а сам продовжив бій. Йому вдалося вивести з ладу три галери, але сили були нерівні. Коли турки взяли шлюпку на абордаж, Сакен спустився в порохову камеру і підірвав судно. Разом з ним злетіли в повітря і чотири галери супротивника.
Іти на абордаж остерігалися
Решта турецьких галер попрямувала в бік Очакова. Замість звістки про перемогу вони доставили повідомлення про втрати. Після цього турки остерігалися йти на абордаж російських суден, навіть маючи чисельну перевагу.
Сумна звістка про загибель дубель-шлюпки дійшла й до російських берегів. Весь флот тужив за товаришем, водночас захоплюючись його подвигом. Сакен став прикладом для наслідування.
Ім’я капітана увійшло в енциклопедії, збірник «100 великих подвигів Росії» тощо.
1888 року ім’ям героя назвали побудований у Миколаєві мінний крейсер, а також мис, що виступає в акваторію Бузько-Дніпровського лиману з території Очаківського району нинішньої Миколаївської області. Символічно, що в лоціях (описах для мореплавців морів, океанів і прибережної смуги) значиться ім’я легендарного моряка.
Складна інженерна споруда вже понад два століття допомагає суднам пройти непростими лиманськими каналами. А нещодавно в цьому місці встановили знак на честь Сакена.
Пливуть вінки лиманом
Слід також згадати і про миколаївців, завдяки яким сучасники дізнаються про героїчні сторінки минулого. Видавець Ірина Гудим започаткувала випуск серії книжок «Забуті імена» та «Забуті сторінки історії». Благодійник і громадський активіст Михайло Кондратьєв разом з однодумцями встановлює пам’ятні та меморіальні знаки, відновлює історичні пам’ятки. Потрапив у поле зору Михайла Кондратьєва і мис Сакен. На честь 225-річчя подвигу капітана в селі Дмитрівка Очаківського району було встановлено пам’ятний знак та поклінний хрест, а в лиман за давньою морською традицією опустили жалобні вінки.
Нещодавно в Миколаївському міжрегіональному інституті розвитку людини Університету «Україна» відбулося засідання круглого столу «Ретроспектива та перспектива слави земель українського степового Причорномор’я». Як зазначила завідувач кафедри туризму Тетяна Чичкалюк, «Ми розпочали велику роботу та похід місцями слави Миколаївського краю. Впевнена, що така робота також сприятиме створенню туристичного продукту, яким зацікавляться гості області».
Звісно, можна довго міркувати, на яких цінностях виховувати нашу молодь. Можна заперечувати наявність української складової в історії півдня сучасної України. Але від того її герої не стануть менш гідними, ніж герої сучасні.