У принципі, за путінською кдбешною логікою — прізвища, як і клички «своїх агентів», потрібно зберігати в найсуворішій таємниці. Це закон спецслужб. А Путін, як і одіозний радянський розвідник Суворов (автор «Акваріума»), по суті, здав усю журналістську агентуру Кремля. Наприклад, усім у Москві було відомо, що тележурналіст Аркадій Мамонтов працює у 306 кабінеті, на третьому поверсі на Луб’янці, і консультують його генерали спецслужб. Ну, а щоб 300 осіб і відразу з підвалів і коридорів ФСБ — це сенсація!
Володимир Путін продовжує дивувати цивілізований світ. Він (зовсім не як колишній підполковник КДБ) оголосив прізвища тих російських журналістів, для яких буде закрита Європа, кому в пристойному суспільстві не подадуть руку, хто увійде в історію як людина, що зрадила свою професію.
Путінський список — це імена тих, хто обманював, сіяв ворожнечу, злість, ненависть. Хто сварив два православні народи, хто «брав під козирок», вигадував величезну «чорну кішку», придумував небилиці, образливі слова. Хто «ліпив» образ ворога з українців і українського народу і хто переконував українців, що «росіяни і Росія нам не брати».
І справді, як говорять класики, перо і багнет — це знаряддя споріднені, одного порядку. Недаремно телеведучий Володимир Соловйов разом зі своїм «К барьеру» отримав орден Олександра Невського. Адже за статусом російської імперії орден Олександра Невського дають тільки адміралам російського флоту. Тобто світ дізнався, що на російському державному каналі працює адмірал флоту «під прикриттям».
Цікаво, що майже всі 300 нагороджених журналістів «творять ворожнечу» на державних федеральних каналах, тобто за державні гроші, на гроші російського платника податків. Значить, у розпорядженні Главковерха Путіна не лише ракетні війська стратегічного призначення, не лише елітні Таманська і Кантемирівська дивізії, але й армії телевізійного екрана!
Якщо порахувати «в стовпчик» кількість «державних журналістів» (а в Росії інших невдовзі не залишиться), то на путінську пропаганду і мілітаристську ідеологію (тільки в Москві) працює понад 200 000 акул пера і екрана. А керують цими інформаційними монстрами гіганти цинізму із зарплатами віце-президентів Bank of America. До речі, усі керівники російських ДержТБ — у минулому культові інформаційні демократи!
І ще. Усі 300 журналістів отримають, окрім нагород, і грошові премії, включаючи добавки до пенсій. Уявити, що журналістові в США дали державну нагороду «за патріотизм» — це нонсенс.
Російський безробітний журналіст Андрій Мальгін пише, що «ніколи за моєї пам’яті — навіть у задушливі брежнєвські роки — у вітчизняних газетах і на телебаченні не було такого розмаху брехні та безсоромності.
Якщо чесно, я просто оглушений. І не уявляю, як цьому можна протистояти?»
Результат роботи нагороджених, які увійдуть до історії російської журналістики як «300 засранців», дійсно приголомшуючий. Проілюструвати можна мрією обивателя з російського міста Мурома: «Як же це в нинішній російській пресі не з’явився сучасний Борис Єфімов? Зображувати українців в образі фашистів, нацистів, карателів та інших недолюдків — це ж сам Бог велів! Це ж які перспективи на майбутнє! Куди дивиться адміністрація президента?» — пише російський обиватель у своєму блозі.
Нещодавно НТВ, РЕН ТБ, «Первый канал», телеканал RT і холдинг News Media звернулися в міжнародні організації, у тому числі ООН, ЮНЕСКО і ОБСЄ, з проханням про захист прав своїх, російських журналістів, що працюють в Україні. Давайте уявимо, що в 1942 році німецькі газети «Фолькішер Беобахтер», «Der Sturmer» «Der Angriff», які курирував особисто доктор Геббельс, могли б бути названі пресою, засобами масової інформації? А тих, хто там працює, — журналістами? Це були «пір’я», у тому числі і «золоте пір’я», нацистської партії. Але до журналістики ці газети ніколи не мали жодного стосунку.
Російські телеканали сьогодні — це огидні «електронні факели», які розпалюють ворожнечу, ненависть між українським і російським народом. Вони працюють за завданням російської партії війни.
В Україні поважають журналістів, їхню працю, професійність. А сміливість, мужність, відповідальність журналістів — це героїзм цієї професії. За правду журналістів убивають у всьому світі. Журналіст — найнебезпечніша професія! А взагалі, є толк в указі президента РФ. В Україні тепер знатимуть і довго пам’ятатимуть російських журналістів, «об’єктивних і професійних» — «друзів України і українського народу». Для нас — вони персони небажані, non grata. На державному кордоні для таких гостей потрібно повісити замок.
P.S. Про назву матеріалу «300 засранців». Це антонім героїчним «300 спартанцям». Фільму про героїв, захисників батьківщини. А «засранцем» називає ветеран війни, герой фільму «Ворошиловський стрілок» — продажного прокурора. У переносному розумінні засранець — паскудна, капосна людина, від якої погано пахне. «Засранець» — цілком літературне слово.
PP.S. За війну Росії проти Грузії тільки 11 журналістів отримали державні нагороди. Як говорив древній філософ: «Усе тече, усе міняється»
(http://www.ukrinform.ua/ukr/news/300_zasrantsiv_1935462)