"Аби земля родила, її треба напоїти"

Володимир КОЛЮБАКІН
20 жовтня 2020

Як відомо, проблема зрошувального землеробства в Україні існує давно, але останнім часом набула небаченої гостроти через кліматичні зміни. Вона стала предметом ґрунтовного обговорення на пресконференції «Проблема дефолтів на зерновому ринку України», що відбулася недавно у Києві.

Відповідаючи на запитання нашого кореспондента, заступник голови Всеукраїнської аграрної ради (ВАР) Михайло Соколов наголосив, що нинішня ситуація має не надто добрий вигляд: якщо система зрошення, успадкована нами від СРСР, охоплювала приблизно два з половиною мільйони гектарів, то нині зрошуємо добре якщо 500 тисяч.

Постійно скорочується площа, яку зрошують дощувальними машинами. На значній частині площ зрошення збереглося лише крапельне — воно потребує значно менших витрат води. Тільки за рахунок цього статистика не надто катастрофічна.

Кради, бо нічиє!

У цієї проблеми, на думку Михайла Соколова, дві складові. Перша — це так звана остання миля, тобто подача води безпосередньо до господарств. Це зрошувальні системи нижнього рівня. Нині їх експлуатують не надто ефективно. Щоб скоротити непродуктивні витрати води та електроенергії, потрібні чималі інвестиції.

Крім того, за роки незалежності ці станції, на жаль, постійно розкрадають — просто викопують труби і продають на металобрухт. Відбувається це тому, що з юридичного боку вони висять у повітрі — нікому не належать, право власності на них не оформлено належно.

Нині близько 30% усіх зрошувальних мереж не мають власника — жодного. Тож і тепер приїжджають бандити, викопують труби, нищать систему, а зупинити їх не можна, бо ж нічиє.

Щоправда, уряд приділяє увагу цьому питанню — у Міністерстві економічного розвитку працюють у цьому напрямі, створено робочу групу. І аграрні асоціації беруть у ній активну участь.

Завдання влади — створити умови

Робоча група розробила законопроєкт про організацію водокористувачів (ОВК). Вона має об’єднати землекористувачів, що користуються зрошенням, і дасть змогу державі передати їм на баланс зрошувальні мережі та насосні станції, якщо такі є (буває, що вода надходить до зрошувальних мереж самопливом). Відтак буде створено умови для розвитку цих мереж, бо самі аграрії готові інвестувати у зрошення. Практика показує: коли у мережі з’являється хазяїн, витрати водокористувачів за кубометр води знижуються щонайменше на третину за рахунок скорочення непродуктивних втрат.

Президент Української зернової асоціації (УЗА) Микола Горбачьов також вважає, що аграрний бізнес здатен і сам створити ефективну систему зрошення за двох умов: якщо держава забезпечить доступне кредитування і дбатиме про технічний стан водойм. Їх слід прочистити й доглядати не так як тепер: у радянські часи про стан водойм дбали, а нині ніхто цим не займається й екологи даремно б’ють на сполох.

Ріки та озера замулюються, і розвиток зрошення може призвести до того, що хліборобам елементарно не вистачить води. Тому зрошення — це складна програма, що потребує обов’язкової державної участі хоч би в цих напрямах.

Згаданий законопроєкт містить ще одне важливе положення — систему оформлення майнових прав на зрошувальну систему. Бо нині, за чинним законодавством, ви можете оформити на себе хіба що самі труби, а не систему як об’єкт нерухомості. Держгеокадастр не передбачає такої можливості. Але пропонованим законопроєктом її буде запроваджено. Тоді вкрасти труби зрошення і не відповідати за це буде неможливо. Відповідно з’явиться можливість створювати суто приватні мережі.

Друга складова

Але це лише частина проблеми, друга частина — магістральні канали і ГНС (головні насосні станції), які підводять воду до насосних станцій нижнього рівня. Тут перетинаються сфери діяльності Міністерства захисту довкілля та Мінекономрозвитку. Вони обговорюють спільні плани створення національної акціонерної компанії.

Нині це питання лежить на Держводагентстві, але це не окрема юридична особа, агентство не має власного господарського обліку і відповідно не знає, скільки коштують роботи з приведення зрошувальної інфраструктури до належного стану. Тож є плани реформування цієї сфери діяльності, які дадуть змогу системі ефективно функціонувати і, що важливо, залучити інвестиції та кредитні ресурси від міжнародних фінансових організацій. Адже є технічні проблеми і з магістральними зрошувальними каналами, і з ГНС — там застаріле, неефективне обладнання.

Якщо всіх цих заходів не вжити, йдеться про те, що можемо взагалі втратити зрошувальну систему. Адже через її недосконалість у нинішньому вигляді витрати на воду для користувачів щороку зростають. Тому навіть ті господарства, які мають технічну можливість отримувати воду, відмовляють від неї, бо занадто дорого. Найдорожча вода у нас на Одещині — майже учетверо, ніж на сусідній Херсонщині. Це пояснюється тим, що водойм у регіоні мало і подавати воду доводиться на далекі відстані.

В уряді бачать проблему

Фахівці стверджують: зрошення істотно підвищить ВВП України. Адже на зрошуваних землях урожайність зростає щонайменше удвічі, а то й утричі. Але це потребуватиме тривалого часу й великих зусиль.

Генеральний директор Асоціації «Український клуб аграрного бізнесу» Роман Сластьон зауважує: ці технічні проблеми справді гальмували розвиток зрошення в Україні десятками років. А заходи, яких вживають, можуть забезпечити зрошення на площі 2—2,5 мільйона гектарів. Ще важливо те, про що повідомили і уряд, і Президент: наступного року частину коштів, запланованих на програму «Велике будівництво», буде надано саме на розбудову каналів зрошення. Це стане додатковим стимулом для зростання валової продукції агросектору в зоні ризикованого землеробства. Щоправда, зрошенням неможливо покрити всю цю зону. Решті можна порадити перейти на ресурсоощадні технології.

Днями відбулося засідання Координаційної ради з питань розвитку зрошувальних систем в Україні під спільним головуванням міністра розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства Ігоря Петрашка і міністра захисту довкілля та природних ресурсів Романа Абрамовського. У засіданні взяли участь працівники державних установ, наукових інституцій, представники регіонів і народні депутати України. На нараді розглянуто головні положення Плану заходів щодо реалізації Стратегії зрошення та дренажу в Україні на період до 2030 року.

Ігор Петрашко зазначив: «Питання зрошення завжди було важливим для України, однак останнім часом у зв’язку зі складними погодними умовами — посухою ця тема особливо актуалізувалася. Щоб вирівняти ситуацію та підтримати аграріїв, необхідно залучити належне фінансування, особливо в зрошувальну інфраструктуру й техніку, і запровадити дієві механізми державної підтримки. Нині це пріоритетне завдання уряду».

Міністр зауважив, що українські машинобудівні заводи виробляють зрошувальну техніку, яка вже доступна до придбання за програмою часткової компенсації вартості. Цю програму подовжено і на наступний рік. Крім того, заплановано запровадити часткову компенсацію вартості капітальних інвестицій в об’єкти зрошувальної інфраструктури та дренажу і пільгове кредитування для будівництва зрошувальних об’єктів й відновлення дренажних систем. Суб’єктам такої діяльності, що не мають належного фінансового забезпечення, надаватимуть державні портфельні гарантії.



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua