Запитайте будь-кого: як найлегше знайти людину просто зараз? Більшість, напевно, відповість: зателефонуйте їй на мобільний! І це справді так. Та що робити, якщо ця людина із власної волі вам свого номера телефону не надавала? Чи буде це коректно?
А тепер погляньмо на питання ширше. Чи багато людей вважатимуть коректним, якщо в будь-яку мить за особистим номером мобільного вас зможе знайти… держава? В Україні поки що для того, щоб придбати sim-карту, достатньо мати лише гроші. Але…
Як відомо, нещодавно Нацкомісія з питань регулювання зв’язку та інформації погодила проект постанови про внесення змін до кількох підзаконних актів щодо офіційної реєстрації абонентів мобільного зв’язку у своїх операторів. Тобто українців хочуть змусити купували sim-карти для мобільних телефонів через надання паспортних даних. Нині цей документ перебуває на розгляді в Кабміні. І якщо він підтримає це рішення, абоненти, яких обслуговують на умовах анонімного договору, зобов’язані будуть зареєструвати у операторів свої картки офіційно, пов’язавши їх із паспортними даними.
Тому ж, хто не встигне або не захоче цього робити, мобільний зв’язок просто відімкнуть.
Почитавши відгуки з цього приводу в соцмережах, нескладно дійти висновку, що більшість українців від такої перспективи, м’якого кажучи, не в захваті. Причина проста: недовіра до системи. Тобто люди не впевнені, що їхні особисті дані будуть надійно захищені. А є й ті, хто вже переконаний: це можуть використати проти них — як у бізнесі, так і у приватному житті. Що думає з цього приводу експерт, з’ясовував «Урядовий кур’єр».
— Чув різні гіпотези щодо того, як це нововведення начебто має убезпечити наших громадян. Наприклад, у такий спосіб, кажуть, можна буде швидко визначити шахрая, який розсилає пропозиції щодо участі в певній акції (зателефонуй або надішли смс на номер… і виграй приз), що нерідко виявляється банальним викачуванням грошей із довірливих громадян, — розповів експерт з мобільного маркетингу Назар Гриник.
Його багаторічний досвід роботи на мобільному ринку переконує: ризик потрапити на гачок шахрая через мобільний телефон дуже високий. Адже абонентові важко відразу зрозуміти, надсилає йому запит реальний оператор мобільного зв’язку чи шахрай. Вивчення аудиторії доводить: серед тих, кому надходять такі запити, участь в акції візьмуть приблизно 15% (азартні люди, які люблять випробовувати удачу). А 1% із них — запеклі гравці, які намагаються обдурити систему і виграти у будь-який спосіб: знайти потрібний код, зламавши сайт компанії, яка проводить акцію, або навіть підібрати його через математичні підрахунки. І ці люди нерідко справді виграють дорогі призи. За словами експерта, це великий бізнес, протидіяти якому важко, не знаючи напевно, хто ховається за номером, який використовують для нечесної гри. І тут уже в небезпеці той, хто проводить акцію.
Однак експерт переконаний, що 1% кількості абонентів, які грають чесно і витрачають гроші, — не так вже й багато. Тож, на його думку, намагання розв’язати таку невелику локальну проблему переведенням усіх абонентів на реєстрацію паспортних даних під час купівлі sim-карт — це те саме, що «забити невеличкий цвяшок здоровенним молотом, який важко підняти».
Лише за приблизними підрахунками, на руках в українців нині перебуває до 50 мільйонів sim-карт різних операторів. Умовно кажучи, в середньому півтори sim-карти на людину. З них 95—97% — передоплачені, тобто їх купували без надання особистих даних. І лише зовсім маленький відсоток українців надає операторові дані про себе, та й то найчастіше лише тоді, коли інакше не можна. Наприклад, щоб налаштувати мобільний банкінг. Тож якщо постанову таки буде ухвалено, на мобільних операторів чекатиме велика робота.
Але Назар Гриник переконаний, що просто так шахраї від свого надприбуткового бізнесу не відмовляться: можуть купувати крадені sim-карти на вітчизняному чорному ринку або поїхати у недалеке зарубіжжя, де їх і досі продають без реєстрації, — до Польщі, Молдови, Білорусі. Повернувшись, достатньо зареєструватися в роумінгу, і картка прекрасно працюватиме, «не виказуючи» справжнього власника.
За кордоном уже спробували
І все-таки слід зазначити, що більшість держав уже давно змушують своїх громадян реєструвати особисті дані під час купівлі sim-карти. Є й такі, де нині це питання, як і в нас, на стадії обговорення й узгодження. А ще є ті, хоч їх і небагато, де цю систему вже випробували й відмовилися від неї. До останніх належить Великобританія, де в 2005-му відбулося кілька гучних терактів. Саме тоді там розглядали можливість введення примусової реєстрації. Наслідки цього кроку аналізували не тільки місцеві мобільні оператори, а й досить серйозно вивчали антитерористичні відділи. І врешті таки відмовитися. Адже фахівці дійшли висновку, що захисту від того виходить мало, а незручностей для людей — багато. Плюс слід було б задіяти чимало коштів, людських ресурсів тощо.
Також експерт навів приклад Мексики — країни, ближчої до нас за економічним розвитком, ментальністю та розміром території. Там реєстрацію sim-карти запровадили у 2009-му, сподіваючись запобігти наркотрафіку, викраденню й торгівлі людьми, тероризму й шахрайству. Але вже за три роки також відмовилися. Бо, проаналізувавши дані поліції й спецслужб, побачили, що ефект був… абсолютно зворотним. Кількість викрадених мобільних телефонів не лише не зменшилася, а навіть зросла на понад 8%, інших злочинів — на понад 40%. Пояснення просте: якщо особиста картка під контролем, шахрай спочатку спробує поцупити чужий телефон, а вже потім із нього чинити щось протиправне. Або змусити когось купити йому картку тощо. Від цього кількість порушень закону лише зростає.
Як берегтимуть особисті дані
Назар Гриник не впевнений, що нам гарантують збереження персональних даних, які змусять надати. Адже детально вивчивши документ, поданий до Кабміну, не знайшов там чіткої відповіді на запитання, куди їх збиратимуть, як перевірятимуть та зберігатимуть і як у разі чого запобігатимуть просочуванню інформації. Він розповів, що в Австралії цю проблему розв’язали через встановлення у точках продажу карток державного інтерфейсу перевірки ID покупця. Людина надає документ, який посвідчує її особу, а продавець через інтерфейс за секунди з’ясує, чи зареєстрований він у державній базі даних. Якщо так — карту продадуть без проблем, але якщо ні — то ні: правила жорсткі для всіх. Та ніхто нічого не копіює, як у нас, отже, й дані захищені від шахраїв.
Експерт резюмував, що, на його переконання, від тероризму це нововведення українців навряд чи вбереже. Адже чи бачив хтось, щоб, скажімо, найманий убивця ходив «на роботу» зі зброєю, зареєстрованою на нього особисто? Може допомогти хіба що проти дитячих телефонних пустощів і, ймовірно, проти шахраїв-аматорів, які, зваживши всі ризики, відмовляться від якісь дрібної сумнівної оборудки. Та чи варте це всіх витрат і незручностей, які чекають на абонентів і вітчизняних мобільних операторів?