ЖИТТЯ
За 60 років зі своїх ста Євдокія Дзвінчук виплела 15000 кошелів
Портрет Євдокії Дзвінчук у старовинній вишиванці розміщено в Космацькій сільраді поряд із відомими художниками, політичними діячами та великим кінорежисером Олександром Довженком, який любив проводити час і працювати в цьому мальовничому гуцульському селі на Івано-Франківщині.
Явдоха прожила тут 98 літ. Вона - місцева знаменитість, його колорит, хоча сама так не вважає, бо впевнена, що кошелі плетуть найбідніші й (треба ж таке!) ледачі люди, як її син та покійний чоловік, який "не хотів працювати на штриці (залізниці), де добре заробляли, і не навчив сина Василя навіть косу клепати". Саме цей нелюбий чоловік навчив її плести кошелі. Вона пристала на це ремесло у свої 30 чи 40 літ тільки тому, що "біда змусила". "То був час, - каже, - коли бур'яни їла". Вона ніколи не ходила до школи, але вміє читати й писати, а також добре рахувати гроші. Може, тому, що їх їй завжди бракувало.
За своє трудове життя Явдоха виплела майже 15000 кошелів з ліски (ліщини), і нарікає, що коли люди на базарі казали: "Адіть, кошельниця йде", вони ніби насміхалися. І їй завжди було соромно. Проте Євдокія Дзвінчук і сьогодні не без гордості розповідає, як "вкрала чужого чоловіка" і поїхала з ним на Херсонщину та Кіровоградщину від свого шлюбного, який ніколи не був господарем. Та більше двох років без своїх гір не витримала навіть з любасиком. "Негазда" за цей час встиг спродати обійстя на присілку - і їй довелося будувати новий осідок у селі. Таке становище ще більше примирило її з кошельним ремеслом, якого навчила сина Василя, що дуже вже, каже, вдався у свого тата.
У Космачі можна не називати її імені й прізвища, але кожен з понад шести тисяч його жителів покаже хатину кошельниці "за бетоном" - довжелезною бетонованою лавкою, де ще за Польщі приїжджі туристи чекали газдів, які брали їх на постій. Кожен мешканець села із кількадесятьма присілками знає про кого йдеться. Земляки допомогли їй пенсію оформити, а гості йдуть до її дуже скромної хатини не з порожніми руками, щоб погомоніти і розпитати Явдоху, яке то було життя на початку минулого століття. Вона вже не ходить за ліщиною кілька кілометрів лісом, щоб нарубати півтора або метрові червонуваті прути завтовшки з палець - з грубших та зеленуватих зле деруться смуги деревини з-під кори, а прути не так переломлюються на колінах - тріскають, малопружні й на ліску не годяться.
Явдоха нині найбільше скаржиться на свої зболені ноги й деформовані пруттям коліна. Сировину заготовляє її 72-річний старший син Василь. Має Явдоха й молодшого Петра, четверо внуків і п'ятеро правнуків, але більше нікому того ремесла, від якого грубіють руки і деформуються суглоби, не передає. Вони, каже, порозліталися по світах, а кошелі - річ конче необхідна горянам. Легкі та плоскі з тої сторони, що до плечей чи боків коня, з ними йдуть кілька кілометрів у верхи по гриби, ягоди і навіть носять сіно худобі.
5 гривень за літр кошеля - саме так вимірюється його місткість, платня за таку працю й справді бідацька. Але Явдоха Дзвінчук, шануючи всіх горян та їхні нелегкі заробітки, своїм монопольним становищем у Космачі ніколи не зловживала. За це, а ще за щирість, простоту та довгі трудові десятиліття шанують її земляки.
Умовити старійшину одягнути вишиванку, якій, певно, більше літ, ніж самій господині, нам не вдалося. Говорить, збирається вмирати і аж на ту крайність одягне свій гуцульський стрій. "Не встаю і нічого не бачу, два роки хворію", - не стільки скаржиться, скільки, нарешті, шкодує себе Дзвінчучка. Кошелів у хаті ми й справді не побачили. Син, каже, вчора продав усе на базарі. Та, шануючи гостей, доволі спритно підвелася з ліжка показати, як із залишків ліски треба плести кошіль. І раптом згадала, що має на продаж "капчурі" - туго сплетені шерстяні шкарпетки, в яких можна ходити, як у капцях. Щоб пошанувати господиню, та й через цікавість: а як же вона, ніби незряча, полічить гроші, розпочали торги. Явдоха, Богу дякувати, все побачила до останньої гривні. Навіть розповіла, що її так довго на світі тримає віра у Всевишнього, великі пости і малі щотижня - в середу і п'ятницю, коли їсть хліб і п'є джерельну воду. Та й в інші дні, як видно було, не розкошує в харчах. Їсть крупи на воді й на молоці, а для доброго настрою - карамельки. Дотримується своїх шість правд віри, якими поділилася з нами.
ШІСТЬ ПРАВИЛ ЄВДОКІЇ ДЗВІНЧУК:
♦ Один Бог усе сотворив і усім розпоряджається
♦ Він справедливий суддя і все бачить
♦ За добро нагороджує, за зло карає
♦ Ісус потерпів за наші гріхи, уникаймо їх
♦ Душа людська безсмертна
♦ Ласка Божа кожному потрібна, і ми можемо її заслужити.