В інституті імені О. Шалімова за рік виконують майже 7 тисяч складних хірургічних операцій. За пів століття діяльності він здобув авторитет не лише в Україні, а й далеко за її кордонами.
Лікарі надають допомогу навіть тим пацієнтам, яким вже відмовили в інших клініках, бо випадок дуже складний, а здоров’я тане день у день. Чи варто везти у столицю, якщо прогноз невтішний?
Коли фахівці відділу торако-абдомінальної хірургії вперше побачили пацієнта, важко було повірити, що йому вже більш як 20 років. Важив усього 37 кг, а через поранення під час обстрілів не міг самостійно ні їсти, ні рухатися. На місці йому надали першу допомогу, стабілізували, а за здоров’я ще треба було боротися.
Відтоді минуло більш як рік, пацієнт переніс 21 операцію. Поступово, крок за кроком відновлювали органи і системи, пошкоджені під час поранення. Урятували юнака майстерність медиків і його жага до життя.
Історія одного з багатьох так званих безнадійних пацієнтів, яких повернули до життя в інституті Шалімова, цілком може слугувати відповіддю на запитання: навіщо нам потрібна високоспеціалізована медична допомога? Іноді доводиться чути, що витягти осколки і зашити рани може хірург у будь-якій лікарні, де є операційна. Не обов’язково везти всіх, кого поранили, аж до столиці, коли можна все зробити в найближчому медзакладі.
В інституті Шалімова, як і в інших закладах Академії медичних наук, не займаються незначними пораненнями чи травмами. У них інший рівень і діапазон можливостей надання медичної допомоги.
Один з поранених бійців, дякуючи хірургам, так хвилювався, що ніяк не міг підібрати потрібних слів. Сказав, що інститутські операційна й реанімація порівняно з тими, де він раніше перебував, — як новий айфон поряд із кнопковим телефоном. Вони обидва можуть дзвонити, але ви ж розумієте різницю можливостей.
Високоспеціалізовані клініки виконують планові складні операції, до яких пацієнтів ще потрібно підготувати, щоб організм легше переніс усі навантаження. Війна, яку принесли агресори на нашу землю, змінила все, і передовсім позначилася на роботі медичних закладів.
— Із першого дня війни ми приймаємо пацієнтів цілодобово. Були готові до такого ритму. Медичну допомогу надаємо в повному обсязі, робимо все що потрібно, незважаючи на повітряні тривоги та вибухи, — розповідає академік Олександр УСЕНКО, директор Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О.О. Шалімова Національної академії медичних наук України. — Під час обстрілів Києва до нас прибігали мешканці сусідніх будинків, ховалися в бомбосховищі. Ми годували пацієнтів і ділилися тим, що мали, з людьми, які шукали в нас захисту.
— За час повномасштабного вторгнення було всього: обстріли, відключення електроенергії, розрив логістичних ланцюжків, які налагоджували роками. Як вам вдається забезпечувати цілодобову роботу інституту?
— Ми ж не самі працюємо. Завдяки підтримці уряду маємо стабільне фінансування, нам багато допомагали і продовжують це робити волонтерські організації, благодійні фонди. Вони забезпечували наших пацієнтів ліками, всім необхідним для післяопераційного ведення. Допомагали і наші закордонні партнери — маємо давні міцні зв’язки з медичними центрами, асоціаціями в Європі та США. Усі разом працюємо, щоб наблизити перемогу, і сподіваємося, що вона вже не за горами.
— Із 2014 року багато лікарів поміняли спеціалізацію — рятують людей не від хвороб, а від поранень і бойових травм. Величезний попит на судинних хірургів, і досить часто згадують успішну роботу саме ваших фахівців.
— Відколи тривають бойові дії, наші хірурги надають допомогу пораненим бійцям і цивільним, які постраждали від обстрілів. Вони оперують і в зоні бойових дій, і в госпіталях.
Наш інститут дуже тісно співпрацює з усіма військовими медичними підрозділами. Поранених бійців залежно від їхнього стану оперуємо і в нашій клініці, і в госпіталях, де вони лікуються. Усе це відбувається в межах єдиного медичного простору, який ми довго вибудовували, і тепер маємо цілком ефективну систему надання медичної допомоги під час війни.
Дуже цінуємо роботу колег, які в екстремальних умовах рятують поранених, стабілізують їхній стан. А потім залежно від ситуації направляють у високоспеціалізовані заклади, де є змога провести складні багатоетапні хірургічні втручання.
На жаль, швидко відновити здоров’я неможливо, в разі важких поранень доводиться робити багато операцій, іноді до 20. Сучасна війна використовує зброю, яка має величезну руйнівну силу. У разі мінно-вибухових поранень відбувається ураження багатьох систем організму, під удар потрапляють не лише голова, руки та ноги, а й органи і судини у грудній клітці та черевній порожнині. До лікувального процесу долучаються спеціалісти різного профілю, вкрай рідко трапляється, що для порятунку достатньо зробити лише одну операцію.
— Багато хірургів з гордістю говорять, що вони вихідці зі школи Шалімова. Наскільки актуальні нині методики і підходи, які запроваджував Олександр Шалімов?
— Ми з вами почали розмову зі згадки про те, яку роль у сучасній хірургії відіграють судинні хірурги, наскільки важлива і затребувана ця спеціальність під час війни. Саме Олександр Шалімов цікавився цим напрямом і розвивав його. Він наголошував на тому, яке величезне значення має саме судинна хірургія, створив наукову школу, в якій виховав плеяду видатних хірургів. Серед його учнів був Іван Сухарєв, який очолював відділ судинної хірургії в нашому інституті.
У нашій клініці виконують багато оперативних втручань на підшлунковій залозі, печінці та інших органах черевної порожнини. Шалімов розробляв такі операції, шукав методи, які дають найкращий результат. Ми продовжуємо цю роботу.
— До вас приходять інтерни, які мріють працювати у такому відомому інституті. Скільки років потрібно довчати випускника медуніверситету, щоб він став хорошим хірургом?
— Хірургії треба вчитися все життя. Так любив повторювати наш шеф Олександр Шалімов. Після завершення навчання випускникові здається, що він може все, навіть голову пересадити. А коли зануриться в робочий процес, то усвідомлює, як багато ще не вміє і не знає, скільки йому ще потрібно трудитися, щоб справді стати хірургом. Якщо голова працює і руки навчилися, то років за 15—20 отримаємо хорошого спеціаліста.
— Олександре Юрійовичу, чи мають нині хірурги-науковці свої школи? Ви зокрема маєте?
— Безумовно. Кожен керівник відділу працює з інтернами і в процесі має змогу оцінювати рівень їхньої підготовки, зацікавленість, бажання опановувати знання і навички. Так і добирають тих, для кого хірургія стане справою всього життя. Із гордістю можу сказати, що наші учні успішно працюють у медичних закладах в усіх областях України.
— Серед пріоритетних напрямів, які давно досліджують і розвивають у вашому інституті, — трансплантологія. Згідно з офіційними даними, інститут Шалімова за підсумками першого півріччя 2023-го входить у трійку лідерів. Як оцінюєте нинішню ситуацію і в якому напрямі плануєте рухатися далі?
— Днями провели дві трансплантації — пересадили нирку і печінку. Колись це було б визначною подією. А тепер все це напрацьовано і так організовано, що проходить як звичайна операція. Цього року ми вже виконали 36 трансплантацій, пересаджували нирки та печінку.
Трансплантація — це порятунок життя, коли вже інші методи лікування не допомагають. Черга на пересадку не зменшується, навіть збільшується. Війна, звісно, все ускладнила. Однак і в ці непрості часи проводимо трансплантації, бо для багатьох пацієнтів це єдиний шлях до порятунку.
У наших планах — пересадки легень, підшлункової залози. Це складні й дорогі операції, це потрібно врахувати. Наші фахівці постійно їздять на стажування, ми отримуємо багато запрошень він закордонних колег і партнерів. Сподіваюся, найближчим часом ви почуєте про те нове, що буде виконано в нашій клініці.
— Останніми роками перед медичною наукою і системою охорони здоров’я постають дедалі нові виклики. Які відділення потрібно створювати, щоб вчасно на них реагувати?
— Ми створили й активно розвиваємо відділення онкології. На жаль, кількість пацієнтів із такою патологією значно збільшилася. Майже 90% операцій на органах черевної порожнини — це онкологічні.
— Японські науковці, які вивчали вплив аварії на ЧАЕС на здоров’я людей, застерігали, що через три десятиріччя після вибуху буде сплеск онкозахворювань органів черевної порожнини. Такі сумні прогнози вони зробили спираючись на багаторічні дослідження в Хіросімі та Нагасакі. Однак сучасна медицина здатна вилікувати таких хворих, діагноз рак — не вирок.
— Статистика, на жаль, свідчить про значне зростання захворюваності.
Ситуацію істотно ускладнили пандемія ковіду, а також трагічні обставини, пов’язані з війною. Люди дуже пізно дізнаються про свою хворобу, не завжди мають змогу пройти діагностику та лікування.
Попри всі складнощі воєнного часу ми докладаємо максимум зусиль, щоб відділення онкології мало все необхідне для роботи. Цього року плануємо запустити лінійний прискорювач, підключимо багато сучасного обладнання для проведення діагностики, хіміо- та променевої терапії та післяопераційного супроводу.
— Як пацієнти можуть потрапити до вас на консультацію, лікування? Потрібне направлення і пакет різних довідок чи можна все зробити в інституті?
— Ми не відмовляємо жодному пацієнтові, який до нас звернувся. Коли триває війна, багато людей переселилися, не всі можуть вчасно взяти направлення і довідки. Ми приймаємо всіх, кому потрібна наша допомога, — і дорослих, і дітей. Наш інститут добре взаємодіє з лікарнею Охматдит, ми часто разом проводимо операції, консультуємо. Це дуже допомагає в роботі.
— Раніше День медика відзначали у червні. Без перебільшення, це був особливий день, лікарі отримували вітання не лише від колег, очільників держави, а й багатьох людей, яким вони повернули здоров’я, врятували життя. Цього року День медика вперше відзначаємо 27 липня.
— Наші медики найкращі у світі! Я це напевне знаю.
Хочу привітати із професійним святом усіх колег — тих, хто захищає Україну, рятуючи поранених на фронтах, і тих, хто проводить операції у клініках, веде цілодобову боротьбу за здоров’я і життя наших людей. Щиро сподіваюся, що наступний День медика відзначатимемо в мирній обстановці, в мирній незалежній Україні.
— Олександре Юрійовичу, кожен робочий день у вас напружений, існує величезна кількість проблем, які потребують розв’язання, і цей потік ніяк не зменшується. Що дає підстави для оптимізму?
— Радість в очах людини, яка подолала недугу і пішла із клініки здоровою.
Ольга СКРИПНИК
для «Урядового кур’єра»
ДОСЬЄ «УК»
Олександр УСЕНКО — директор Національного інституту хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова, академік Національної академії медичних наук України, професор, доктор медичних наук, завідувач відділу торако-абдомінальної хірургії, завідувач кафедри хірургії та трансплантології Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П.Л. Шупика. Заслужений лікар України, лауреат Державної премії України, голова правління ВГО «Асоціація хірургів України».
Народився 3 жовтня 1962 року в м. Києві. Освіта вища — лікувальний факультет Київського медичного інституту за спеціальністю лікувальна справа.
2014 року очолив Національний інститут хірургії та трансплантології ім. О. О. Шалімова НАМН України.
2021 року отримав звання академіка НАМН України за спеціальністю «Загальна та невідкладна хірургія».