Комітет Національної премії імені Тараса Шевченка оприлюднив список творів на здобуття у 2022 році найвищої в Україні творчої відзнаки за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. У номінації «Кіномистецтво» подано кандидатуру Ірми Вітовської як виконавиці головних ролей одразу кількох фільмів, створених за підтримки Держкіно: «Брама», «Мої думки тихі» та «Казка старого мельника».
Нині вона активно знімається, і можливо, доки ми дочекаємося остаточного оголошення імен лауреатів премії, яке відбудеться 9 березня, до дня народження Тараса Шевченка, глядачі ще встигнуть побачити Ірму ВІТОВСЬКУ на широких екранах у нових ролях нових кінокартин. Талановита акторка розповіла про три найближчі прем’єри кінострічок за її участі.
— Пані Ірмо, я дуже сподівалася побачити вас на широких екранах цієї осені у фільмі «Королі репу», прокат якого анонсували, але кінострічку демонструють лише в межах фестивалів.
— Так, прем’єра фільму відбулася 14 серпня на Одеському міжнародному кінофестивалі. Потім його показали в межах Київського тижня критики у жовтні. Це чудова музична і кримінальна драма режисера Мирослава Латика, продюсер якої Дмитро Мінзянов. Починав продюсувати цей фільм його батько нині покійний Юрій Мінзянов (правління Української кіноакадемії, яке свого часу заснувало національну кінопремію «Золота дзиґа», вирішило дати нову назву номінації «Найкращий короткометражний ігровий фільм» — відтепер це «Премія ім. Ю.А. Мінзянова»). Це продюсер, який створив величезну кількість кінохітів, продюсував «Погані дороги», «Безславні кріпаки», «Припутні», «Секс і нічого особистого». Юрій відкрив надзвичайно багато імен і картин, які справді створили великий рух українського кінематографа. Він був патріотом України, хоч більша частина його життя минула в Росії. У своєму поважному віці він намагався вивчити українську мову, глибоко цікавився темами з історії України. Продюсував історичну короткометражну драму «Схрон» (режисерка Оксана Войтенко), яка стала найкращим фільмом Національного конкурсу Київського МКФ «Молодість» 2020 року. І ось саме він мене й покликав у «Королі репу».
— І запропонував дуже пікантну роль.
— Так (сміється). Мінзянов мені подзвонив і сказав: «Ірмочко, у нас є потрясаюча роль для тебе, тільки щоб ти розуміла, вона… повія». Я кажу: «Юро, а чому ви мені років із 10 тому не подзвонили?» Він відказує: «Вона повія у віці». Я йому: «Ви хочете сказати, стара повія?!» (сміється). І з надією йому: «Ну, вона хоч елітна?» Каже: «Ні, саме дно. На автостраді з далекобійниками». І я визначилася: «Значить, є доля, є що грати, Юро, я беру!» Просто так людина ж не стоятиме на трасі, значить є щось, є якийсь життєвий вантаж, є глибокі душевні переживання, не від великої ж радості вони стоять там. Я дивилася, прочитала сценарій і погодилася.
— «Королі репу» знято в цікавому жанрі — музична драма у стилі гангста-реп. У чому його особливість?
— Я б сказала, що це комдрама, тому що там один жанр переходить в інший, змішується. Нині ж зовсім немає сталих жанрів. Ми, як і на початку ХХ сторіччя, шукаємо нові форми. Кожен початок сторіччя — це пошук нового напряму. Тепер немає амплуа, немає жанрів, і це нормально! Ви ж погляньте, ми все змішуємо — і в кулінарії, й у моді немає якоїсь сталості — беремо трохи звідти, трохи звідти, трохи звідси.
Ось у цьому фільмі я зіграла Нінку Обочину — це, мабуть, перша з моїх картин, яких ще глядач не бачив. Мінзянов мені казав: «Ірмо, ти ж умієш зробити так, щоб героїня з карнавалу — в повну ж**у, ось такий емоційний перевертень зробити. Це насправді трагікомічна робота. Я ж трагікомічна акторка, всі це знають за фільмом «Мої думки тихі» (режисер Антоніо Лукіч), хоч і кажу, що не маю амплуа: можу і трагедію, і драму, й комедію (усміхається).
— А ще у вашій скарбниці зіграних ролей є баба Пріся з фільму «Брама» режисера Володимира Тихого — теж неймовірна акторська робота!
— То епічний персонаж, моя баба Пріся — просто якась віковічна постать. А тут, у «Королях репу», моя Нінка Обочина — теж дуже цікава роль.
— Далі з дуже очікуваних прем’єр, де ви знялися, фільм «Між нами» — перший український психологічний трилер. Ми теж його чекали на широких екранах цього року, але нині, я так розумію, прокат заплановано на весну 2022 року?
— «Між нами» — це дебют режисерки Соломії Томащук, переможниці 11 пітчингу Держкіно. І у своїй першій картині Соломія наважилася підійти до такого складного жанру, як психологічний трилер. Тим більше жіночий! Це великий ризик — монтувати таку історію на двох жінок і щоб вона була цікавою.
Я вже бачила кінострічку на святкуванні 90-річчя кінотеатру «Жовтень», де її презентували. До мене підходили, вітали, і я так само вітала всю команду, бо мені фільм сподобався.
Є певні питання щодо його аудиторії, але, гадаю, що його аудиторія — та, яка не боїться думати, спостерігати, досліджувати. Тій аудиторії, яка хоче тільки розважитися, не думаю, що ця картина сподобається. Нехай розважаються далі. Мені цікаві ті, хто хоче зростати, думати, мислити. У фільмі дуже багато соціальних меседжів: що таке одинокість, як це бути жінкою за сорок, яка вже нічим не приваблює свого чоловіка, дорослий син якої вже живе власним життям, а вона ніби залишається поза всім цим. Це моя героїня Анна.
Інша героїня стрічки — Саша, яку грає Анастасія Пустовіт. Молода дівчина, яка пережила психологічні травми у своїй родині, й вони вже в юному віці відображаються на її стосунках із хлопцем.
Як це все може об’єднати цих двох таких різних жінок? Як можуть ці дві різні особистості — зріла жінка і юна дівчина — разом, спільно розв’язувати проблему чоловічих образ? Тут вам і психологічний трилер, і кров, і все решта. Але, вважаю, що на картину варто йти. Будьмо європейцями і чекаймо від кіно не тільки «ха-ха» та «хі-хі», а ще й того, що примусить нас замислитися і, можливо, запобігатиме якимось негативним речам у нашому житті чи житті близьких нам людей. Вітаю Соломію і чекаю прокату. Це має вже бути незабаром, як ви й сказали, весна 2022 року.
— Теж на 2022 рік заплановано прем’єру українсько-італійського проєкту «Коза Ностра» — картини, яку знімали не в Україні, а в Італії. І це чи не вперше в історії європейського кінематографа, коли головна героїня великого комерційного міжнародного кіно — українка. Розкажете про свою героїню?
— В Україні ми знімали в Карпатах, але тільки два дні: від’їзд моєї героїні Влади Кози за кордон. Картину зняв італійський режисер Джованні Дота, він володар дуже багатьох номінацій і нагород міжнародних фестивалів. Його короткометражний фільм «Fino alla Fine» було обрано на 33-й Тиждень критиків Венеційського кінофестивалю, він отримав спеціальний приз від головного каналу Італії RAI.
Джованні було обрано Pepito Produzioni і нашим FILM.UA Group режисером-постановником цієї картини. Сценарій написала українська сценаристка Анастасія Лодкіна (із чим я її вітаю) разом з Катериною Вишневською, одним із продюсерів фільму, пішла на пітчинг в Італію. А оскільки в Італію справді їде дуже багато українок і цей процес заробітчанства дуже давній, вони написали чудовий сценарій, де жінка не їде на заробітки, а вирушає (не хочу спойлерити, чому вона їде в Італію)… І потрапляє в родину мафії.
Це вже, на відміну від попередніх фільмів, про які ми говорили, комедія, але з таким ліричним мелодраматичним присмаком, де можна буде і про любов помріяти, і зрозуміти, що все в цьому житті можливо — в сорок років життя може тільки початися. Коли в італійського глави мафії — раптом українська жінка, може статися багато цікавого. А для молодої аудиторії у фільмі є молоді мафіозі, в яких теж вирує життя.
Дуже смішний сюжет, у якому побачимо, що дві культури — українська та італійська — у чомусь дуже схожі, а в чомусь різні. Мені це нагадує часом Катаріну і Петруччіо із «Приборкання норовливої», коли між двома людьми щось відбувається.
— У «Коза Нострі», крім вас, грають інші українські актори?
— Ні, тільки італійські. Я єдина українка в акторській команді колег, тепер моїх нових італійських друзів. Я все повністю грала італійською і дублюватиму себе українською мовою.
А ще ж треба адаптувати переклад, щоб він був смачний, подобався нашому глядачеві. У кінотеатрах наш дубляж завжди дуже шикарний, тому я сподіваюся, що все тут теж вийде гарно.
Були всякі курйози — ми ж робимо для нашого ринку українську версію, і мені треба дублювати саму себе українською — я сиджу і автоматично розмовляю італійською. Кажу: «Трясця, як це складно! Я не можу, коли чую себе італійською, вже автоматично змішую слова!» (сміється).
— То ви добре знаєте італійську?
— Ні, добре не знаю, зовсім, можна сказати, не знаю, але дещо вивчила і продовжую її досліджувати та вивчати. Звичайно, мені потрібна якась пауза, щоб можна було нічим не займатися, а хоч три-чотири місяці лише розмовляти-розмовляти. Стартова у мене вже є, вона на вустах, я собі хліба попрошу і дещо зможу сказати італійською, але класно було б знати її досконало, щоб вона аж лилася.
Однак у фільмі 80% мого текстового існування — італійською мовою, 20% — українською. Тому що моя героїня — українка, інколи вона розмовляє рідною мовою, і відповідно епізоди від’їзду звідси так само українськомовні.
Картина смішна, картина класна, і я думаю, що це велика амбіція для України і нашої української сторони, щоб прокат був успішним, бо ми відчуваємо, що це буде подія.
І потім уже дві картини зі мною чекайте аж 2023 року — це «БожеВільні» режисера Дениса Тарасова та «Смак свободи» режисера серіалу «Козаки. Абсолютно брехлива історія» Олександра Березаня. Але про них розповім уже в новому році, чекайте (усміхається).
Любов БАЗІВ,
Укрінформ,
Київ