Міністр регіонального розвитку,
будівництва та ЖКГ України
Анатолій БЛИЗНЮК
Нині Мінрегіонбуд завершує розробку нової стратегії діяльності міністерства в кожному з напрямів, який передбачає низку змін у діяльності галузей. Яким чином новий документ «працюватиме» на споживача? Про це ми попросили розповісти міністра регіонального розвитку, будівництва та ЖКГ України Анатолія Близнюка.
Лічильник як ложка і виделка
— Анатолію Михайловичу, в яких аспектах нова стратегія відрізнятиметься від попередньої?
— Досить важливий доказ необхідності змін у підходах до формування стратегії — те, що раніше два міністерства розробляли кожен свою стратегію. Нині ж усе об’єднано в стратегію одного міністерства. Ми вже формуємо бюджет 2012 року, на основі якого вперше проглядається середньострокова перспектива розвитку галузей.
Зрозуміло, що стратегія коригуватиметься. Вона стосуватиметься загальних, концептуальних принципів, тому весь комплекс взаємостосунків кількома реченнями окреслити неможливо. Зауважу одне: відштовхнувшись від аналізу нинішнього стану справ, маємо визначити концептуальні принципи і реперні точки — яких результатів хочемо досягти в стратегічній перспективі. Це не означає, що з прийняттям стратегії відразу вирішаться всі проблеми. Наше завдання — створити умови, виробити відповідні принципи, вийти з потрібними змінами до законодавчої бази, до підзаконних актів… Зауважу, що в розв’язанні проблем люди не повинні лише чекати якихось дій від міністерства чи певних фахівців. Оскільки питання, якими опікується міністерство, важливі для кожного, то й брати участь у поліпшенні стану справ мають усі: фахівці, споживачі, соціально відповідальний бізнес…
— Можете назвати одну з таких реперних точок?
— Наприклад, у сфері житлово-комунальних послуг наше найстратегічніше завдання — налагодити облік відпущених і отриманих послуг. Образно кажучи, для європейця зараз лічильники тепла, води тощо — така ж необхідність, як ложка і виделка під час обіду. Нині наше найбільше стратегічне завдання і перспектива — допомогти зрозуміти кожній людині, що не хтось йому щось винен, а він сам визначає постачальника тієї чи іншої послуги, укладає з ним договори, економить, розраховує і платить.
Потрібно, щоб у кожному домі був лічильник, щоб кожен будинок був утеплений, щоб там були поміняні мережі тощо. Всі повинні усвідомити принцип попиту й пропозиції. А ми маємо виробити і запропонувати однакові умови як постачальникам, так і споживачам. Щодо договорів — у кожному з них мають бути захищені законні права обох сторін.
Страшнувато вкладати гроші в будівництво на стадії котловану. Фото Володимира ЗАЇКИ
Укладіть правильний договір!
— Болюча проблема — житлова. Не встигла закінчитись епопея з «Еліта-центром», як «вилізло» ще кілька подібних об’єктів. Як унеможливити виникнення «Еліта-центрів»?
— Згідно з Конституцією держава Україна не гарантує права на житло. Вона створює рівні умови для своїх громадян. Багатьох забудовників повністю влаштовує принцип дерегуляції. Раніше, якщо я будував собі будинок, мав отримати дозвіл у пожежників, у санстанції тощо, зареєструвати в БТІ… А потім для приватного домобудівництва це стало необов’язковим.
Так от, «Еліта-центр» — господарюючий суб’єкт, у діяльність якого в умовах дерегуляції держава і місцеві органи влади не мають права втручатися. Держава повинна певні питання регулювати, але з допомогою ринкових механізмів, а не методом ручного управління. Будівництво так званого комерційного житла — не тема державного регулювання. Люди повинні розуміти, що це їхній вибір. А хто ж їх змушував вкладати гроші?
— Але ж їм і порадитися ні з ким?
— Чому ні з ким? Є юристи, банкіри, Інтернет, прямі лінії… Держава — і я так бачу свою роль як міністра в цьому напрямку — повинна сказати: люди добрі, хоч би як вам красиво щось обіцяли, ви маєте укласти договір, який вас захищатиме. Інвестори мають бути впевнені: вони свої гроші повернуть, навіть якщо щось станеться з цим «Еліта-центром». А той, у свою чергу, має застрахувати майбутнє будівництво в страховій компанії, яка стовідсотково компенсує людям їхні гроші, якщо фірма навіть розвалиться. Це та законна база, яка має бути побудована в Україні. І її створення — одне з повноважень нашого міністерства. Ми плануємо пропонувати, серед іншого, типові договори на забудову.
З нашої ініціативи прийнятий новий Закон «Про містобудівну діяльність». У ньому теж багато моментів, які треба додатково врегульовувати підзаконними актами. Ми маємо бачити не тільки постачальника комунальних чи будівельних послуг, а й споживача. І вибудовувати взаємовідносини між ними.
— Нині багато говорять про доступне житло. От тільки велика кількість бажаючих — вчителі, лікарі — не можуть взяти участь у його будівництві через малу зарплату. Як же зробити житло доступним для людей з «бюджетними» доходами?
— Ще раз нагадаю, що держава, згідно з Конституцією, не гарантує права на житло, а створює умови для його отримання. Однак є категорія громадян, які мають пільги, і для них передбачена квартирна черга. Коли вона підійде, люди зможуть отримати житло.
Ось ще один варіант вирішення питання. Нещодавно відбувся захід, присвячений 40-річчю МЖК. Свого часу понад 5 мільйонів квадратних метрів житла, дитсадки, школи були збудовані на кошти МЖК. Кооперативи теж будувалися в складчину. Нині в Харкові в кооперативних будинках квартири коштують дорожче, ніж зведені поруч новобудови. Бо люди будували для себе. А отже — відповідна і якість такого житла, і ставлення до нього.
А щодо безплатного… Ось такий випадок стався в Сумах. Там за кошти держави звели дім, і перед самою поклейкою шпалер роботи зупинилися через низку проблем. Місцева влада запропонувала черговикам, які мали отримати там квартири: візьміть будинок у такому стані як є, доведіть до ладу й живіть. А вони сказали: ні, віддасте, тільки коли все буде готове стовідсотково. Це теж позиція, але чи правильна? Адже за півроку народ «роздерибанив» цей дім, повитягували вікна, забрали сантехніку тощо. Хто виграв у цій ситуації?
Тому я не вважаю правильним, коли всі чекають, що держава щось має дати. Люди повинні брати участь у вирішенні своїх житлових проблем, можливо, через відродження МЖК, кооперативного руху… Добре було б, якби підключився й соціально відповідальний бізнес. Нині є житло, яке добудовується за схемою 30 на 70%, де 30% платить держава, а 70 — людина. А якщо соціально відповідальний бізнес для своїх працівників проплатить ще 30%, то людям вже залишиться набагато менше.
Що гальмує будівництво соціального житла?
— У багатьох країнах муніципалітети будують квартири для здавання в найм тим, хто не може придбати житло. Вартість такого найму в рази менша, ніж у приватника. Чи планується щось подібне в нашій країні?
— Не тільки ідеї, а й конкретні проекти існують. Та є й проблеми, які гальмують цей процес. Наприклад, у багатьох країнах законодавчо визначено: якщо людина не сплачує протягом певного часу за житло і комунальні послуги, то власник має право такого наймача виселити. Нам теж потрібно розробити відповідну законодавчу базу. Якщо буде виписано в законі: якщо людина протягом, наприклад, трьох місяців не платить, то в судовому порядку вона обов’язково підлягає виселенню протягом 3 днів, — тоді менталітет почне перебудовуватися. І легше буде втілювати різні соціальні проекти.
— Якщо розпочнеться реконструкція хрущовок, за якою схемою людям надаватимуть квартири?
— Тут є проблеми. Наприклад, коли в Києві треба знести якийсь старий будинок, то виявляється, що в кожній квартирі може бути прописано по 5 сімей. І кожна вимагає окремого житла. Але ж ми розуміємо, звідки така кількість береться. Тому нині Президент України запропонував: давайте в законному порядку встановимо певні правила. Наприклад, надавати людям взамін у півтора рази більше квадратних метрів, ніж було в їхній старій квартирі. Чи встановити щось інше, але не «безрозмірне».
І ще одне. Нині, щоб прийняти рішення щодо знесення хрущовки, аби поруч побудувати для її мешканців новий дім, треба спочатку отримати їхню стовідсоткову згоду на це. Навіть якщо одна людина не згодна, ви не зможете цього зробити. А кому від того краще? Треба вибудувати законодавчу базу таким чином, щоб враховувалась думка більшості людей — так, як відбувається на виборах.
— За кордоном у ЖКГ вже давно навчились економити. Що потрібно зробити в Україні, аби наблизитися до енергоефективності?
— Скажу одне: щоб підійти до європейських стандартів і споживання, й економії, потрібно, щоб у цьому були зацікавлені всі без винятку громадяни нашої країни.
Нині в нашому ЖКГ вже є елементи європейського підходу. Можливо, дехто думає, що котельня — це старе брудне приміщення, в якому кочегар дядя Вася кидає в топку вугілля, і робить це дуже недбало, бо в квартирі холодно. Насправді ж багато сучасних котелень оснащені новітніми технологіями. Там чистота — не гірше, ніж у мене в кабінеті, скрізь працює автоматика, оператор наглядає за приладами, а то й система взагалі працює без постійної присутності оператора. Найновіша система гарантує на виході 93% ККД.
Але ж, крім котельні, є й теплові мережі. Більшість із них прокладені давно, без ізоляції, і в 20-градусний мороз на такій теплотрасі може рости трава. А в квартирах буде холодно. Бо не знайшлося грошей на заміну теплотрас. А тепер ідемо далі — у будинок, побудований років 40 тому. Стан труб там жахливий, тепловіддача погана. Один такий будинок ми подивились на тепловізорі, і побачили, що 30% тепла іде назовні через стіни. Про яку економію, про які європейські підходи можна говорити? А ось утеплений дім — це зовсім інша річ.
— Але ж люди «утепляються» зараз...
— Та я ж про це й кажу, але цей процес має бути активнішим. Люди повинні стати учасниками процесів, спрямованих на поліпшення побутових умов. І треба зрозуміти, що все залежить не стільки від комунальників, а насамперед від всієї системи взаємостосунків, від спільного бажання покращити свій комунальний комфорт.
Інна КОСЯНЧУК,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Анатолій БЛИЗНЮК. Народився 24 листопада 1948 року в м. Краматорську на Донеччині. Освіта вища, у 1988 році закінчив Краматорський індустріальний інститут. Починав трудову діяльність помічником машиніста турбіни Краматорського металургійного заводу ім. Куйбишева на Донеччині. З 1990 року працював в органах влади Донеччини на різних посадах. З 12.07.2011 р. – міністр регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України, м. Київ. Кандидат наук з державного управління. Почесний академік Міжнародної академії наук екології та безпеки життєдіяльності. Нагороджений орденами «За заслуги» III та II ступенів, низкою почесних грамот. Має звання «Заслужений працівник промисловості України».