Здавалось би, що за подія — 160-річчя будівлі? Тим більше, що не всі перехожі нині навіть увагу на неї звертають. Бо є старіші, показніші. Та йдеться не просто про споруду. Про пам’ять, про те, що там відбувалось, і що та кого вона вивела в люди. Особливо це важливо знати в наш час, коли останні 20 років столиця України нещадно руйнується і втрачає свою неповторність. А історія кожного будинку поважного віку може так багато розповісти. Тож переступімо поріг Національного музею медицини, в приміщенні якого був Анатомічний театр Університету Святого Володимира.
Відчинені вікна — шлях до прогресу
— Не всі знають, що одразу після відкриття у Києві Університету Святого Володимира його ректор жив на першому поверсі навчального закладу. Неподалік розташовувалася кафедра анатомії медичного факультету, працівники якої мріяли про анатомічний театр. Однак на його будівництво бракувало коштів. Тоді професор Олександр Вальтер наказав не виносити трупи до льодовника та відчинити вікна в коридори, після чого ректорат надав близько 150000 карбованців для будівництва анатомічного театру.
Місцем для нього обрали територію на розі вулиць Лікарняної та Кадетської (нині вулиці Пирогова та Богдана Хмельницького). А імператор Микола І у свою чергу розпорядився збільшити його територію, — розповідає директор Національного музею медицини Вадим Шипулін.
Беретті-син продовжив справу батька
Будівлю звели за проектом сина знаменитого архітектора Університету Святого Володимира Вікентія Беретті Олександра. Так він продовжив справу батька. Талановито і практично, наголошує Вадим Шипулін. Будинок споруджували у 1851–1853 роках. Він не має фундаменту, але до нашого часу не знав капітального ремонту. Одна з передумов надійності, мабуть, у тому, що підрядникові не одразу повністю платили за виконану роботу, а лише через кілька років, коли замовник переконувався, що дефектів немає.
Тож професор Вальтер у своїй промові на урочистому відкритті справедливо зазначив, що будівля — палац науки. До речі, наступником Вальтера став всесвітньо відомий науковець Володимир Бец (1834–1894), що відкрив гігантські пірамідальні клітини кори головного мозку, в анатомії їх називають його ім’ям — клітини Беца. З його докладного опису нам відомо призначення окремих приміщень Анатомікуму.
Вчені робили відкриття
В Анатомічному театрі досліджено організми десяти тисяч померлих. Тож не випадково сказано, що тут смерть служила життю. Так, з 1903 по 1917 рік професором кафедри нормальної анатомії був Франц Стефаніс, наукові інтереси якого тяжіли до вивчення лімфатичних судин органів черевної порожнини. Він автор кількох вдалих препаратів периферичної й центральної нервової й кровоносної систем. З його ініціативи замість старого льодовника для зберігання трупів побудували передове на той час бетонне сховище із підйомниками, 96 чарунками для зберігання трупів, системою відкачування талої води. Опис льодовника зустрічаємо й у «Білій гвардії» Михайла Булгакова, який студентом неодноразово бував в Анатомічному театрі. І, до речі, за першим разом не склав іспиту, тому брав академвідпустку.
Дієвий організатор медицини декан медичного факультету Юлій Мацон (1817—1885), що пізніше заснував Олександрівську лікарню (1875), на базі Анатомічного театру створив першу в Україні кафедру патологічної анатомії. Ю. Мацон — один із піонерів мікроскопії на території України. Заняття з використанням мікроскопів відбувалися саме в Анатомічному театрі.
Із 1876 року кафедру патологічної анатомії очолював Григорій Мінх (1835—1896), науковець світового рівня, дослідник чуми й прокази. У 1887—1888 роках кафедру реорганізовано у Патологоанатомічний інститут. Слід згадати також Петра Перемежка (1833—1893), засновника кафедри гістології, ембріології і порівняльної анатомії. 1878 року він відкрив непрямий поділ тваринних клітин (каріокінез).
Після 1917 року неодноразово відбувалися реорганізації у сфері вищої медичної освіти, що призвело до зниження ролі Анатомічного театру як однієї з основних навчальних баз. Хоч у будівлі ще десятки років тривали заняття студентів-медиків Київського медичного інституту, колишнього пієтету перед «палацом науки» вже не було. Колекції поступово перевозили в інші будівлі. Територію колишнього Анатомічного театру урізали через забудову центру міста. Нині зберігся лише головний корпус колишнього Анатомічного театру.
Кроки пізнання
Новим етапом історії споруди стало створення в ній музею історії медицини ініціативною групою на чолі з професором Київського медичного інституту Олександром Грандо (1919—2004). Перший зал музею прийняв відвідувачів ще 1973-го, а офіційне відкриття відбулося 1982 року. 1999-го музей отримав статус національного.
Пройдімось музеєм. Вестибюль будинку, його архітектура, колір стін відновлено в такому вигляді, яким він був 160 років тому. Експозиція першого залу розповідає про медицину часів становлення Київської Русі та її розвиток у подальшому. Зокрема діорама «Медична допомога у війську Богдана Хмельницького» дає наочне уявлення про практику її надання. Тут також представлено праці найвизначніших лікарів і науковців, вихованців Києво-Могилянської академії та інших навчальних закладів України. Низку матеріалів присвячено діяльності уславленого хірурга М. Пирогова.
У другому залі зібрано матеріали про організацію медичних факультетів в університетах Харкова (1805), Києва (1841), Львова (1894), Одеси (1900) та про розвиток медичної науки і освіти в Україні.
Серед тих, про кого розповідають експонати, — видатний харківський офтальмолог Л. Гіршман. Це йому належить відома фраза: «У мене немає останньої години прийому, в мене є тільки останній хворий».
ДОВІДКА «УК»
Спочатку було так
Головна будівля складалася з середньої та двох бокових частин. Середня — триповерхова, бокові крила — одноповерхові. Підвальний поверх середньої частини складався із 5 частин та коридору і мав суто технічне призначення. Навпроти парадного входу була велика аудиторія для лекцій з анатомії. Ліворуч від неї — робоча кімната для підготовки трупів та виготовлення препаратів, а також складування кісток та зв’язування скелетів. З правого боку лекційної аудиторії — аудиторія для судово-медичних розтинів. Безпосередньо поряд із парадним входом — робоча кімната кафедри патологічної анатомії та кімната для занять прозектора.
У лівому крилі були робочий кабінет професора анатомії, кафедральна бібліотека зі складом наочних посібників, апаратів та інструментів, препаровочна і кімната помічника прозектора.
Решта кімнат: хімічна лабораторія, чиста аудиторія на 150 слухачів, робочий кабінет професора кафедри судової медицини з бібліотекою кафедри та обладнанням, дві робочі кімнати професора патологічної анатомії. Три невеличкі кімнати слугували квартирами для служителя кафедри патологічної анатомії та двох двірників.
Праве крило майже повністю займав секційний зал із 12 колонами, що ділили його на три частини. Північна частина зали мала покриті цинком стаціонарні столи, в південній частині були переносні дерев’яні столи для тонкого препарування. У правому крилі також розташовувалися кімната для зберігання трупів і тимчасових препаратів та квартири служителів. Верхній поверх середньої частини будівлі займав анатомічний музей.
1875 року поблизу правої частини Анатомічного театру було зведено «флігель у формі глаголя», так званий гістологічний інститут, що складався з лабораторії при кафедрі загальної патології та лабораторії при кафедрі гістології, ембріології та порівняльної анатомії. Територію Анатомічного театру оточував кам’яний паркан, позаду корпусу було розбито сад та розташовано невеликі будиночки для служителів.