Три роки тому українське суспільство отримало корисну новацію — змішану систему виконання рішень, коли на допомогу державному було створено професію приватного виконавця. Наразі на території Україні здійснюють діяльність понад 200 таких фахівців, які зарекомендували себе ефективніше, ніж ДВС за всі роки свого існування. Але схоже, найближчим часом із словосполучення «приватний виконавець» слово «приватний» можна буде викреслити.
Мін’юст підготував проєкт Закону Україги «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо примусового виконання судових рішень і рішень інших органів», норми якого фактично знищать інститут приватних виконавців.
Які саме нововведення викликали хвилю обурення у професійної спільноти, розповів приватний виконавець виконавчого округу Київської області Андрій Филипів.
1. Запровадження моніторингу діяльності приватних виконавців
Нова редакція ст. 5 і ст. 34 Закону України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» значно посилює контроль над діяльністю виконавців.
Так, у ст. 34 зазначається, що моніторинг здійснюється на підставі відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження. Відповідно до його результатів будуть проводитися позапланові перевірки з будь-яких питань, у будь-якому обсязі, без надходження звернень чи скарг з боку сторін провадження.
Також підставою для проведення позапланової перевірки може стати звернення фізичних чи юридичних осіб, які не є учасниками виконавчого провадження. Тобто ініціювання перевірки будь-якого приватного виконавця не буде складати жодних труднощів для контролюючого органу. Це відкриває величезні можливості для впливу на діяльність приватного виконавця з боку Мін'юсту.
Крім того, скасовується норма, що передбачає з'ясування під час проведення позапланових перевірок лише тих питань, необхідність перевірки яких була підставою для здійснення таких перевірок. Зараз повторна перевірка з питань, що вже були предметом перевірки, не проводиться. Але відповідно до нової редакції ч.7 ст. 34, контролюючий орган може притягнути виконавця до дисциплінарної відповідальності, у разі якщо за результатами планової перевірки його діяльність була визначена як незадовільна. Але при цьому у новій нормі ніде не зазначено, за якими саме критеріями це має визначатися.
Тобто, замість удосконалення законодавства, яке б мало покращити умови роботи приватного виконавця, нам пропонують зміни, що практично нівелюють принцип незалежності та заборону втручання в діяльність виконавця, наголошує Андрій Филипів.
2. Розширення повноважень Дисциплінарної комісії та верховенство Мін’юсту
Згідно з ч. 8 статті 39 дисциплінарна комісія приймає рішення простою більшістю голосів. На сьогодні, у разі рівного розподілу голосів, рішення визнається не прийнятним, але з новими змінами вирішальним буде голос голови комісії, а саме — Міністра юстиції або його заступника, а голосування повинно буде проводитись в закритому режимі. Тобто за відсутності особи, щодо якої вирішується питання, та інших осіб, які не є членами комісії.
Також, нова редакція ч.1 ст. 40 збільшує термін розгляду подання та прийняття рішення про застосування до приватного виконавця дисциплінарного стягнення від 2 місяців до одного року з дня виявлення дисциплінарного проступку. Це значно підвищує корупційні ризики щодо спроб впливу на прийняття приватним виконавцем рішень протягом року після проведення перевірки.
Крім того, «догана» змінюється на «обов’язкове підвищення кваліфікації приватного виконавця та складання іспиту шляхом автоматизованого анонімного тестування», перелік питань до якого розроблятиме та затверджуватиме Мін’юст, а не Кваліфікаційна комісія, як це було до цього часу. Тож матимемо одноосібне формування тесту від Мінюсту, що, як показує практика, скоріш за все, призведе до ще більшої кількості суперечностей у завданнях.
Якщо ж приватний виконавець не складає іспит – Мін’юст зупиняє його діяльність. І поновити її, як вже встигли переконатися деякі колеги, справа вкрай проблематична, – підкреслює Андрій Филипів.
3. Необхідність погодження постанови про тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України
Діюче законодавство передбачає, що у разі ухилення боржника від виконання зобов’язань, покладених на нього рішенням, приватний виконавець має право звертатися до суду за встановленням тимчасового обмеження у праві виїзду боржника за межі України.
Але відповідно до нової статті 36¹ Закону України «Про виконавче провадження», приватний виконавець виноситиме постанову про встановлення тимчасового обмеження боржника у праві виїзду за межі України, а погодити її має керівник структурного підрозділу територіального органу Міністерства юстиції України, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері примусового виконання рішень на території виконавчого округу приватного виконавця. Нова редакція налічує перелік умов, у разі порушення яких приватному виконавцю може бути відмовлено у винесенні постанови. Тобто, маємо ще одне підтвердження, як запропоновані норми цілеспрямовано ускладнюють роботу приватного виконавця.
4. Нові умови виконання кількох рішень щодо одного боржника
Станом на сьогодні виконання кількох рішень щодо одного боржника здійснюється приватним виконавцем у рамках зведеного виконавчого провадження.
Стаття ж 30 нової редакції Закону України «Про виконавче провадження» передбачає обов’язок виконавця перевіряти боржника на наявність або відсутність щодо останнього відкритого іншого виконавчого провадження.
У разі відкриття виконавчого провадження щодо одного й того самого боржника кількома приватними виконавцями, воно передається тому фахівцю, який відкрив його першим, для об’єднання у зведене виконавче провадження. Те ж саме правило стосується і державних виконавців.
Але, якщо виконавчі провадження щодо одного і того ж боржника відкриті приватним та державним виконавцем, приватний виконавець повинен у будь-якому випадку передати виконавче провадження державному! Тобто, якщо до державного виконавця надійшла постанова про стягнення – приватний виконавець має передати йому всі виконавчі провадження стосовно боржника, незалежно від сум стягнень та стадії виконання провадження.
Таке нововведення йде у розріз з намірами Мін’юсту розвантажити органи ДВС завдяки інституту приватних виконавців. Адже ще у грудні минулого року заступник Міністра юстиції України з питань виконавчої служби Андрій Гайченко у інтерв’ю «Юридичній газеті» розповідав про перевантаженість державних виконавців, і про те, що «кожен з них міг би працювати ефективніше, але за умови, якщо з тисячі виконавчих проваджень йому залишити десять». У той же час команда пана Гайченко розробляє норму, яка не тільки збільшує кількість справ, якими повинен займатись державний виконавець, а й таким чином позбавляє стягувача його законного права обирати місце відкриття провадження. Бо у вказаному випадку справа переходить до ДВС.
І це тільки частина «вдосконалень», запропонованих Міністерством юстиції.
Так, законодавство у сфері примусового виконання рішень потребує змін, але стосовно дійсно важливих питань, таких, як територіальність відкриття провадження, документообіг, страхування діяльності приватного виконавця. Але у Мінюсті вперто продовжують не враховувати конструктивні зауваження та побажання приватників.
За словами заступника Міністра, Уряд має на меті підвищення якості виконання рішень до показників Західної Європи за рахунок створення рівних нормальних умов для діяльності державних і приватних виконавців.
Насправді ж, складається враження, що дії команди Мін'юсту спрямовані не на вдосконалення, а на зведення нанівець реформи виконавчої системи та знищення інституту приватних виконавців.
Тож на сьогодні вирішено питання щодо оперативного проведення позачергового з’їзду приватних виконавців задля недопущення прийняття подібних змін.