Андрій МАГЕРА: «Щоб перейменувати область, потрібно вносити зміни в Конституцію»
Краще пізно, ніж ніколи: ухвалені три тижні тому закони про декомунізацію — перший крок, щоб попрощатися нарешті із залишками радянського минулого. Зокрема перейменуванню підлягає понад 40 українських міст, сотні вулиць, площ і бульварів. Заслужений юрист України, заступник голови Центральної виборчої комісії Андрій МАГЕРА розповів «УК» про те, яким чином проходитиме декомунізація України, у які закони треба внести поправки та як ці зміни торкнуться зокрема виборчого законодавства.
.jpg)
— Андрію Йосиповичу, закони, ухвалені 9 квітня, очевидно, зумовлять зміни й у чинних. Які найважливіші?
— Треба розуміти, що йдеться про перейменування не лише населених пунктів і вулиць, площ тощо, але й таких адміністративно-територіальних одиниць, як області та райони. Наголошую на цьому ось чому. Перелік усіх наших областей записано в 133-й статті Конституції України. Тому щоб перейменувати будь-яку з них, зокрема Дніпропетровську й Кіровоградську, що названі на честь комуністичних діячів Петровського й Кірова, потрібно вносити зміни у відповідний розділ Основного Закону.
Внесення змін у Конституцію — досить об’ємна процедура. По-перше, потрібна ініціатива відповідного конституційного законопроекту. Це можуть зробити або Президент, або щонайменше 150 депутатів парламенту.
По-друге, Верховна Рада має направити його в Конституційний Суд, щоб там законопроект перевірили на відповідність певним процедурним моментам. Якщо висновок Конституційного Суду буде позитивним, на черзі третій етап — попереднє схвалення в парламенті. Це означає, що за таку постанову мають проголосувати не менше 226 депутатів.
Після цього треба чекати наступної парламентської сесії. На ній парламент уже може ухвалити закон про внесення змін до Конституції України в цілому. Такий законопроект повинні підтримати не менше 300 депутатів.
Президент не має права накладати вето на закон про внесення змін до Конституції і зобов’язаний його підписати. Останній етап, після якого цей документ набуває чинності і область вважатиметься перейменованою, — його оприлюднення у «Відомостях Верховної Ради України» та «Голосі України». Ось такий тривалий у часі процес перейменування областей.
— Якщо його розпочати зараз, коли він може завершитися?
— Навіть за ідеальних обставин процес закінчиться не раніше вересня цього року. Саме тому, що Конституція України вимагає, щоб попереднє схвалення й прийняття такого закону відбувалося протягом двох сесій. Насправді різниці — буде цей законопроект внесено завтра чи наприкінці травня — немає. Головне, щоб до кінця цієї сесії його попередньо схвалили. Це може відбутися швидко, а може затягтися надовго — це залежить зокрема від процесів у парламенті та деяких інших політичних моментів.
— Чи цей законопроект уже готують?
— Невідомо.
— Перейменування міст, сіл, селищ і районів — менш складна процедура, ніж зміна назви області?
— Так, це прерогатива винятково Верховної Ради. Потрібно, щоб парламент ухвалив навіть не закон, а просто відповідну постанову й таким чином перейменував певний населений пункт або район. Конституція навіть не зобов’язує парламент попередньо проводити місцевий референдум, щоб змінити одну назву на іншу. До того ж такий референдум не можна провести — немає відповідного закону.
— Чи не буде суперечностей, якщо приміром Дніпропетровськ змінить назву, а область — ще ні?
— Саме місто парламент може перейменувати через свою постанову. Але при цьому певний час область лишатиметься Дніпропетровською. Це не проблема, так само як і не викликає запитань те, що обласним центром Закарпатської області є місто Ужгород, а Волинської — Луцьк. Якщо говорити про перейменування площ, вулиць, бульварів тощо — це прерогатива міської, сільської або селищної рад.
— Але ж треба дійти згоди, як саме перейменовувати те чи те місто? Яким чином це зробити?
— В ідеалі варто було б провести громадські слухання у відповідній міській раді, залучивши експертів, зокрема істориків і громадські організації. Найкраще рішення: Верховна Рада вислухає думку депутатів відповідної міської ради. Як на мене, це був би ідеальний варіант, бо він безконфліктний.
На моє глибоке переконання, місто не можне бути названим на честь комуністичних діячів. Дехто каже, буцімто назва не має значення. Таким я відповідаю: якщо для вас це не має значення, то чому б не назвати міста на честь нацистів? Коли таке говориш, люди аж підстрибують: це неприпустимо! Тоді питається: а хіба можна іменами комуністів? І ті, й ті нищили людей, просто одні з етнічної, а інші — з класової причини.
— У жовтні мають відбутися місцеві вибори, а закони про декомунізацію зачепили й виборче законодавство. Що саме зміниться?
— Ухваливши закони про декомунізацію, парламент водночас вніс зміни до низки законодавчих актів, зокрема до трьох виборчих: законів про вибори Президента, про вибори народних депутатів, про вибори депутатів Верховної Ради АР Крим, депутатів місцевих рад, сільських та селищних голів. Ці зміни стосуються підстав для відмови в реєстрації, якщо таких кандидатів висунули політичні партії, що сповідували ідеологію нацизму-комунізму. Цієї підстави для ЦВК або відповідної територіальної виборчої комісії буде досить, щоб відмовити в реєстрації. Звісно, норма діятиме лише в разі, якщо ці чотири закони підпише Президент і вони наберуть чинності.
Те, що Верховна Рада ухвалила закони про декомунізацію, — абсолютно правильний крок, хоч дещо із суттєвим запізненням. І коли кажуть: питання не в тому, як називається вулиця чи місто, я особисто поділяю філософську позицію, що свідомість визначає буття. Як ми думаємо, те й отримуємо в житті. Тому це питання треба закрити раз і назавжди.
Тетяна МОІСЕЄВА,
«Урядовий кур’єр»
ДОСЬЄ «УК»
Андрій МАГЕРА. Народився 1974 року в місті Сокаль Львівської області. Закінчив Львівський університет ім. Івана Франка. Працював помічником голови комітету Верховної Ради, помічником-консультантом народних депутатів. Із 2004 року — член ЦВК. Заслужений юрист України.