"Українські артилеристи стріляють краще за «Відьму»"

Наталя ЗВОРИГІНА
14 липня 2015

Друга батарея протитанкового дивізіону 55-ї Запорізької артбригади під командуванням 28-річного майора Антона Логвинова стала легендою ЗСУ: її «рапіри» (100-міліметрові протитанкові гармати) влучно б’ють техніку терористів прямою наводкою. Вони успішно утримують позиції ЗСУ і добровольчих батальйонів на всій лінії фронту у зоні АТО. Цей підрозділ виконував бойові завдання спочатку на Маріупольському, а потім — на Дебальцевському напрямках.

Артилеристи у вільні хвилини цікавляться, про що пише «Урядовий кур’єр». Фото автора

Кошмар окупантів

Як розповів заступник комбрига підполковник Ігор Немінський, під час боїв за донецький аеропорт наші розвідники підслухали розмову двох терористів. Один каже другому: «Ти коли цю батарею вже вб’єш?» А той йому: «Та ніяк не можу! Вони наче невидимки!»

— Наш головний козир — мобільність, підвищена швидкість згортання і бойового розгортання підрозділів. Наші хлопці за один бій змінюють по три-чотири позиції, — пояснив Ігор Вікторович.

А Антон Логвинов підтвердив авторці цих рядків, що його «рапіри» не тільки успішно протистоять броні, а й влучно знищують мобільні міномети ворога, облаштовані на базі мікроавтобусів або вантажівок. Таку мобільну групу важко вразити, адже вона швидко змінює позиції. Та артилеристи розробили власну тактику: передбачали дії ворожих розрахунків і били по них.

Проросійські найманці прагнули знищити наших хлопців, навіть натравили на них висококласну снайперку на прізвисько «Відьма». Вона ретельно пильнувала їх і вдень, і вночі. Втім, запоріжці довели, що також вміють добряче «чаклувати». Тож «Відьма» замовкла — навічно. З бойовиками протитанкісти воювали без втрат.

Антон лише недавно змінив свої чотири капітанські зірки на погонах на майорську. Попри молодий вік, підлеглі поважають командира.

— Уже переконався, що вік для командира не має значення. Необхідно, щоб тобі вірили і йшли за тобою в бій, — стверджує Антон. — До того ж ми, молоді, вочевидь, більш стрімкі, можливо, амбітні, але вже іншої — української формації. Виховані в Україні, тож усвідомлюємо себе громадянами своєї Вітчизни і готові на все, щоб її захистити. Бо ж буває, що «старі командири» демонструють боягузтво, навіть техніку виводять з ладу, аби не вийти на бойові позиції.

Нині стільки юнаків очолили бойові підрозділи й успішно несуть на своїх не за роками змужнілих плечах тягар відповідальності, що можна вже аналізувати своєрідний феномен молодих командирів.

Родинні зв’язки

Антон Логвинов — молодший син заступника Запорізького обласного військового комісара з роботи з особовим складом полковника Михайла Логвинова. І його старший брат 30-річний Сергій — теж військовий, майор-розвідник.

Логвинов-батько, маючи всі важелі для убезпечення своїх хлопців від служби на передовій, навіть думки не припустив ними скористатися. Жодна невтаємничена людина не знала, що обидва сини військкома несуть службу в АТО.

 А щойно трапилася нагода, сам відбув у зону бойових дій. Свій вчинок тоді так аргументував:

— Десятки запорізьких хлопців уже склали голови, захищаючи Вітчизну. Щодня маю дивитися в очі їхніх батьків, дружин, дітей, адже я їх туди відправляв. Тож маю стати пліч-о-пліч з нашими воїнами.

Згадала про це у розмові з Антоном. І відчула, як він збентежився. Батько для сина — авторитет. А ще дуже дорога серцю людина. І хлопець переймається, щоб із ним не трапилося лиха.

— Змалечку ми, — каже хлопець, — жили родиною в гуртожитках, батько весь час на службі. Брат Сергій вирішив вступити до Сумського військового інституту ракетних військ. А я 2002-го вступив до Запорізького військового ліцею «Захисник». 2009-го випускався із Львівського інституту сухопутних військ, на іспити прибув командир 55-ї Запорізької артбригади полковник Сергій Брусов і ангажував мене до себе. У бригаді починав лейтенантом на посаді командира взводу 2-ї батареї протитанкового дивізіону. Тепер уже її командир.

Бронебійний аргумент

Координатор волонтерської групи Світлана Ушакова (з нею авторка цих рядків вже побувала чи не на всіх позиціях українських захисників у зоні АТО — возили харчі, одяг, пічки-обігрівачі, генератори тощо, а також примірники «УК», бо наші газети там наче ковток свіжого повітря) Антоном Логвиновим дуже пишається.

— У нього у підрозділі залізна дисципліна, — підтверджує вона. — Якщо у нас такі сини, то ми — непереможні.

За дух високий, за незламну волю і прагнення свободи для України щиро дякував артилеристам настоятель Запорізької греко-католицької громади отець Андрій Бухвак, який у складі нашої волонтерської групи прибув у розташування батареї.

— Тут, на передовій, немає невіруючих людей, як немає поділу вірян за конфесіями. Завдячуючи Богу і його любові ми зможемо зупинити агресію, протистояння, конфлікти і збудувати нову щасливу Україну, — звернувся до хлопців отець Андрій. —  Дякую вам за те, що ви тут, за те, що захищаєте нашу землю. І пам’ятайте, що ви не самі. Про вас дбають багато людей. І коли ці сторінки історії будуть перегорнуті, усвідомлюватимете, що саме ви були її творцями.

Священик освятив бійців і техніку, щоб хлопці відчували силу особливої Божої присутності. Артилеристи переконані: «рапіри», які вони використовують лише для захисту, — ефективний бронебійний аргумент на користь мирного врегулювання конфлікту на Донбасі. 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua