У Сумах — майже гендерна новина: щойно розпочала роботу школа «Автоледі», в якій майстерності водіння автомобілів навчатимуть тільки жінок і винятково представниці слабкої статі. Про якийсь ексклюзив сумського покрою говорити не доводиться, оскільки це вже восьмий в Україні подібний заклад. Зовсім нещодавно їх відкрили в Харкові, Сімферополі, Вінниці, Євпаторії та інших містах, де місцеве жіноцтво відверто радіє можливості «відчахнутися» від чоловічої залежності й абсолютно без сильного плеча освоювати ази керування чотириколісним другом.
Можна лише здогадуватися, як загадково-задоволено усміхаються при цьому вітчизняні леді і з яким прихованим сарказмом сприймають новину чоловіки. Останні не знають, що й думати: мовляв, стільки років вчилися пліч-о-опліч — і на тобі! Чи чимось не догодили чарівним блондинкам, брюнеткам і шатенкам? Чи ті відчули в собі власну міць і спромогу, аби самотужки освоювати правила дорожнього руху, технічну будову авто і — найголовніше — набувати перших практичних навичок водіння?
Як пояснюють організатори, створення школи «Автоледі» продиктоване багатьма різноплановими чинниками. Основний — жіноча логіка і психологія настільки відмінні від чоловічих, що вже відверто набридло втискувати їх до усталеного прокрустового ложа і тим самим травмувати леді безпідставними звинуваченнями в невмінні на льоту схоплювати як теорію, так і водійську практику.
Що тут можна заперечити? Пригадаймо анекдоти, історії і навіть легенди про те, як їздять блондинки, як вони сприймають правила дорожнього руху, як пояснюють працівникам ДАІ ті чи інші дорожні вчинки, зокрема під час паркування, і все стане зрозумілим. Зрештою, зовсім не на порожньому місці виник вислів про жінку за кермом, яка нагадує одну тваринку — попередницю людини — з гранатою в руці. Гіпербола? Однозначно. Тільки ж ця гіпербола занадто живуча і чомусь майже незнищенна.
Поспілкувавшись із представницями «Автоледі», швидко приходиш до висновку: а таки й справді жінкам чимало перепадає від чомусь завжди знервованих і неврівноважених інструкторів. Останні смикаються на пасажирському сидінні, позирають в обидва люстерка, вказують, як треба проїздити перехрестя, обганяти, перебудовуватися з однієї смуги на іншу… А все через те, що вони, чоловіки, не можуть збагнути жінок, які, звісно ж, роблять усе правильно, а ті до них безпідставно чіпляються.
А ось леді зрозуміє леді з півслова або з півруху керма. І те, що в автомобіль треба сідати не кваплячись (а не так, як чоловік: штани підтягнув, у кращому випадку — бруд з черевиків оббив і досить!), з гідністю, в туфлях на каблуках. А в самому салоні обов’язково подивитися в люстерко, причепуритися, налаштуватися на дорогу. І на трасі стиль водіння жінок однозначно відрізняється від чоловічого: обережний, поміркований, передбачуваний, адже вони — берегині роду, і відчуття небезпеки особливо загострене. Та й периферійний, або боковий зір, як стверджують науковці, розвинений краще на 15—20% (цікаво тільки, хто його заміряв — чоловік чи жінка?). Одне слово, від такого навчання у виграші будуть і ті, й інші.
Авжеж, усе це має право на існування не тільки теоретично. За однієї лише умови: хоч дорога й жіночого роду, а автомобіль — чоловічого, все одно обоє не визнають статі. Їм зовсім байдуже, хто за кермом: блондинка чи шатен, брюнетка чи й зовсім лисий. Головне — їздити так, аби не було ані найменших ДТП. А хто де вчився — немає жодного значення. «Автоледі» чи, можливо, колись з’явиться «Автоджентльмен» — хай собі працюють на спільну втіху і чоловіків, і жінок.