Важко сказати, коли і з чиєї лиховісної чи іншої руки став поширюватися міф про Сумщину як про російськомовний край. Мовляв, майже 600-кілометрова протяжність державного кордону з Російською Федерацією за кілька століть зробила свою справу, знівелювавши українську мову і залишивши їй місце на духовному маргінесі. Таке твердження далеке від правди, бо в області, утвореній наприкінці 1930-х років, українське слово завжди лунало і залишалося у повсякденному вжитку.

Досить згадати великого уродженця Сумщини Пантелеймона Куліша, чия перша фонетична абетка стала основою українського правопису. А гроно інших яскравих імен письменників-земляків: Олександр Олесь, Іван Багряний, Остап Вишня, Павло Грабовський, Микола Хвильовий, Борис Антоненко-Давидович, Дмитро Білоус…

А ще ж представники інших мистецьких гілок, чия масштабна творчість спиралася на українське начало: композитори Дмитро Бортнянський, Максим Березовський, співаки Іван Стешенко, Борис Гмиря, Анатолій Мокренко, художник Микола Стороженко та десятки інших. Це могутній духовний підмурівок, на якому завжди трималася і розвивалася рідна мова.

Не все просто, однак виважено і толерантно

Упродовж багатовікової історії українське слово зазнавало неймовірних утисків і заборон, зокрема й на Слобожанщині. Однак саме завдяки потужному духовному корінню йому вдалося не тільки вистояти, а й із набуттям державної незалежності надати українській мові відчутного імпульсу, енергійної динаміки.

Звісно, не все просто. І тепер трапляються непорозуміння, конфлікти, але, за великим рахунком, для Сумщини 16 січня цього року не стало чимось винятковим чи несподіваним, бо, як зазначає експерт Інституту розвитку демократії ім. П. Орлика лінгвіст Алла Ярова із Сум, задовго перед цим українська мова стала звичною і поширеною у торговельній, медичній, пасажирській, інших сферах обслуговування слобожанського краю. До того ж упродовж останнього місяця на адресу мовного омбудсмена України з області, по суті, не надходило скарг, що свідчить насамперед про толерантну ситуацію в цій царині.

Днями провів опитувальний експеримент: звернувся до 12 друзів, сусідів, знайомих і не зовсім знайомих людей із запитанням, чи відчули вони перехід на українську мову у сфері обслуговування після надання чинності 30-й статті. Восьмеро відповіли стовідсотковим «ні», бо звикли до українського слова у побутовому повсякденні, троє звернули увагу, коли днями в одному із закладів торгівлі касирка люб’язно подякувала і додала «раді будемо бачити вас у нашому маркеті». І лише один респондент-пенсіонер зафіксував зміну: в аптеці, де зазвичай купує ліки і до якої зайшов на початку лютого, молода провізорка звернулася вишуканою українською мовою. Утім, уточнив ветеран, там і раніше бувало обслуговували українською, але цього разу мовний сервіс виявився особливо шляхетним і добротним.

Тут починається наша держава

На сторінці у фейсбуці директор департаменту комунікацій та інформаційної політики Сумської міськради Антоніна Кохан давно встановила синьо-жовтий логотип «Моя мова — українська». За її словами, це глибинне переконання, яке ніколи не піддавалося і не може піддаватися ревізії чи перегляду. Так само і в самому департаменті, міській раді, загалом у місті, де українська мова настільки природно, невимушено і гармонійно ввійшла в повсякдення, що інколи може здатися: так було і є якщо не завжди, то принаймні багато років поспіль. Ті, хто приїжджає до міста над Пслом уперше, відзначають його українську вишуканість, підкресленість, піднесеність. І це не перебільшення чи бажане замилування.

Пригадую, як років із десять тому приймав гостя — відомого письменника із Києва, тоді народного депутата. Спершу той насторожено оглядав вивіски, будинки, прислухався до мови городян на вулицях, у магазинах. А вже за якусь годину-другу прояснів і зізнався: ніколи б не повірив, що у Сумах саме так. Більше того, від’їжджаючи до столиці, запевнив, що з часом напише книжку «Україна починається … із Сум».

Не беруся стверджувати, чи дотримав слова гість, бо з географічної точки зору на північному сході це так і є. А ось письменник виконавчий директор Ліги українських меценатів Михайло Слабошпицький, який кілька разів відвідував місто, офіційно заявив, що за рівнем організації і проведення Міжнародного конкурсу імені Петра Яцика, яким він успішно опікується багато років поспіль, Сумщина перевершила всі інші регіони України. Мені ж як уповноваженому представникові ліги в Сумській області було особливо приємно чути таку оцінку на тлі більш як 20 регіонів України.

Вивчати і користуватися

Як наголошує Антоніна Кохан, у Сумах усе підпорядковане тому, аби місто скрізь і завжди залишалося українськомовним і насамперед у сферах, передбачених законодавством. Однак одна річ — вимагати знання мови, а інша — дбати, аби городяни мали змогу її вивчати, спілкуватися в магазинах, аптеках, на вокзалах тощо. Таки істинні слова: «Мова зникає не тому, що її не вивчають, а тому, що ті, хто її знають, не користуються нею».

Щоб заповнити ці прогалини, позаторік Сумський міський голова Олександр Лисенко спільно з департаментом комунікацій та інформаційної політики ініціювали безплатні курси для дорослих з вивчення української мови. Як розповідає їх організатор директор Центру професійного розвитку педагогічних працівників Сумської міськради Вікторія Закорко, починання викликало неабиякий інтерес серед містян. Загалом записалися близько сотні жителів, які залюбки відвідували заняття.

Семеро кваліфікованих викладачів готували не просто лекції, а розлогі багаторівневі практикуми, під час яких слухачі виконували ті чи ті завдання, вивчали правопис, синтаксис, орфографію тощо. За словами Вікторії Вікторівни, і нині вона часто зустрічається з колишніми учнями, які не тільки дякують за науку, а й вільно користуються рідною мовою у побуті.

Це лише один із сотень штрихів, завдяки яким загальномовна картина в обласному центрі стала цілісною і повноцінною. До цього варто додати традиційні міські книжкові ярмарки, де в центрі уваги сучасні українські книжки сумських письменників, конкурси на кращий поетичний твір про Суми, різноманітні флешмоби, квести, фестивалі, форуми, в основі яких рідне слово.

Зайве наголошувати, що на залізничному чи автовокзалах оголошення, обслуговування в касах давно українськомовні. А якщо пройтися шкільними чи дошкільними навчальними закладами, де вже є велетенський досвід збереження і популяризації рідної мови, то стане очевидним: Суми мають надійну зміну, яка змалечку знає і цінує українське слово.

Конфлікти справі не зарадять

Аналізуючи мовну ситуацію в регіоні, можна з’ясувати одну не вельми приємну обставину: окремі активісти — поборники рідного слова чомусь вирішили, що саме вони найбільше вболівають за дотримання законодавства і ледь не приватизували право на юридичну оцінку тих чи тих, на їхню думку, порушень. Нещодавно, напередодні новорічних свят, у маршрутці в Сумах став свідком ледь не конфлікту, якому вдалося запобігти.

Хлопець і дівчина спілкувалися між собою російською, до того ж неголосно. Позаду сидів чоловік середніх років. За якусь хвилину він нахилився до пасажирів і… зажадав від них говорити державною мовою. До честі юнака, той обернувся і вишуканою українською відповів, що його дівчина приїхала в гості з іншої країни, тож змушений спілкуватися зрозумілою їй мовою. До того ж це побутова розмова. Чоловіка це не задовольнило, і він став наводити власні контраргументи. Ще кілька секунд, і спалахнув би конфлікт, але дівчина швиденько перейшла на… англійську, а супутник охоче підтримав її. Пасажир лише незадоволено засопів.

Так, можна зрозуміти чоловіка, якому не байдуже мовне питання. Однак такі голобельні методи навряд чи корисні у подібних ситуаціях. Адже жоден закон не забороняє пасажирам спілкуватися між собою будь-якою мовою, а така настирність навряд чи доречна і корисна у справі підтримки державної мови. Швидше навпаки: створення конфліктів чи колізій спрацюють з точністю до навпаки, не прихиляючи до рідного слова, а відштовхуючи від нього.

І наскільки приємно було того самого дня чути, як у продовольчому магазині покупець звернулася до продавчині лагідним «будь ласочка», а та відповіла «прошу, смачного, приходьте ще».

А штрафи треба… скасувати

Із часу ухвалення 30-ї статті означеного закону минуло трохи більш як місяць, а окремі його положення чомусь уже викликають занепокоєння в деяких народних обранців. Нещодавно група народних депутатів подала до Верховної Ради законопроєкт із пропозицією відстрочити мовні штрафи до 1 липня наступного року. Мовляв, потрібен час для їх… гармонізації з іншими положеннями закону, які набуватимуть чинності в майбутньому.

Як наголосив мовний омбудсмен Тарас Кремінь, він категорично проти цього, адже так із штрафів намагаються зробити щось на кшталт великої біди для України. Насправді держава має на меті забезпечити функціонування української мови саме в межах і стандартах, передбачених законодавством, а водночас мати для цього відповідні правові важелі.

Не відомо, звідки і чому, але з’являються повідомлення про якихось інспекторів, які буцімто пильнують дотримання законодавства і відразу ж накидаються із штрафуванням. Насправді таких інспекторів немає, а штрафи застосовуватимуть лише до злісних порушників, і то в разі повторних порушень упродовж року. Адже акцент роблять не на покараннях, а на тому, щоб непорозуміння чи конфлікти розв’язувати на місцях без зайвого роздмухування.

А щодо подальшого запровадження мовних статей, то цей процес розраховано щонайменше на десятиріччя і ніхто не збирається діяти кавалерійським наскоком. У липні цього року запрацюють норми стосовно використання державної мови у туристичній галузі, книговиданні та книгорозповсюдженні, під час проведення культурно-мистецьких, виставкових заходів.

З наступного 2022-го зміни стосуватимуться національних ЗМІ, сайтів органів державної влади, комунальних установ, інтернет-магазинів тощо, а ще через два роки вони поширяться на регіональні засоби масової інформації, квотування телевізійних і радіопередач на загальнонаціональному і регіональному рівнях. А 2030-го ЗНО у школах проходитимуть виключно державною мовою. Тобто процес тривалий, складний, багатогранний, але неминучий з елементами так званої лагідної суворості. У процесі державотворення іншого не дано.