У селі діда Кирила недолюблювали: через відлюдькуватість, похмурість, скнарість – важкий характер. Завжди в одних і тих самих штанях, сорочці, засмальцьованій куфайці, він жив самотиною у віддаленій хатині. До магазину ходив зрідка, казав, що мала пенсія, тож «налягав» виключно на город і підсобне господарство. Яким же було здивування сусідів, коли діда не стало і його взялися готувати до вічної дороги. Під матрацом, у стрісі, на горищі знайшлися колись тугенькі пачки радянських карбованців, побиті цвіллю і міллю, обгризені мишами й пацюками, — словом, у такому стані, що жодна тодішня каса Ощадного банку не взялася «реанімувати» дідову валюту.
Такі скнари, переконаний, були в багатьох селах, не перевилися вони й нині. Згадав про це, адже цього року Україна вперше долучилася до відзначення Всесвітнього дня заощаджень, який традиційно припадає на 31 жовтня. Саме цієї пори 1924 року в Мілані пройшов перший міжнародний конгрес ощадних кас, що зібрав представників 29 країн. За майже 90 років до банківського гурту приєдналися десятки нових країн. Ідея логічна і правильна. Адже будь-яка держава дбає про фінансовий добробут, поєднання власних економічних інтересів з інтересами населення. Іншими словами, всіляко стимулює людей відмовлятися від так званої «панчохи» (стріхи, напірника, горища) й користуватися послугами банків. Бо ніхто й ніколи не скасує «чорний» день. Тож нині на кожному кроці пересічного жителя гукають-запрошують, а що вже обіцяють…
Банкіри максимально щедрі, коли змальовують перспективу — аби лише несли вкладники свої кревні й клали на такий зручний, вигідний і конче потрібний усім депозит. Зрештою, здебільшого банки відповідально ставляться до своїх фінансових зобов’язань, що робить їм честь. Але ж більшість — ще не всі. І коли вкладник обпечеться раз, студитиме холодне все життя.
…Кілька років тому до корпункту «УК» у Сумах звернувся студент одного з міських вишів. Юнак закінчив 4-й курс, вирішив одружуватися, а щоб заробити на весілля, влітку поїхав у Польщу збирати яблука. Привіз 1500 євро, які вирішив покласти на депозит. Мовляв, весілля справить за півроку, а поки що гроші хай принесуть якісь дивіденди. Та отримав лише неприємності. Дійшло до того, що студента перестали пускати на поріг банківської установи, а разом з ним і кореспондента «УК», який узявся розібратися в ситуації (черговий навіть погрожував кобурою!). Скінчилося судовими позовами, які, на щастя, частково залагодили конфлікт. Однак після того юнак затявся: мовляв, і дітям забороню гратися в депозити.
За підрахунками фахівців, нині у вітчизняних банківських активах кошти населення займають орієнтовно 37%. Навіть гіпотетично важко уявити, що станеться, якщо всі вкладники одночасно відмовляться від таких послуг. Це буде не програш, а щось фатально непоправне і для економіки країни, і для населення. Та й чи потрібна така гіпотетична уява? Вкладник завжди залишається вкладником і якщо трапиться якась критична ситуація, навряд чи зможе диктувати свої вимоги. Залишається одне: довіряти банкам, вірити в їхню порядність і обов’язковість. Якщо вже й трапляється щось, банкіри повинні бути готовими до претензій, знаходити спільну мову і вихід. Принаймні не наказувати охороні зустрічати клієнтів із розстебнутою кобурою.