Днями моя сусідка принесла дивного змісту папірець. Це була анкета, яку її змушували заповнити в одному з комерційних банків, де зберігає кілька тисяч гривень на «чорний» день. В анкеті з посиланням на постанову правління Національного банку №22 ще від 30 січня 2011 року сказано, що «банк зобов’язаний провести ідентифікацію клієнта з урахуванням вимог законодавства». А далі чортова дюжина запитань, які потребують досить конкретних відповідей.
Аби читач зрозумів, про що йдеться, перерахую їх: прізвище, ім’я та по батькові, вичерпні паспортні дані, вид діяльності. Чи займається клієнт підприємництвом, чи відкриті на його ім’я депозити, в яких банках і на яку суму, чи маєте цінні папери, рухоме чи нерухоме майно, чи не заборгував комусь за кредитами? А ще чи є публічним діячем або ж пов’язаною з ним особою, чи хтось контролює його фінансову діяльність і хто саме? Насамкінець треба ще раз перелічити рахунки у банках та вказати фактичне місце проживання.
Ну як? Можливо, краще б повісити табличку на шию з паспортними даними на грудях і майновим станом на спині, аби кожний бажаючий міг ознайомитися з цією інформацією. Адже посилання на те, що згідно зі ст. 64 Закону «Про банки і банківську діяльність» банки мають право витребовувати, а клієнт зобов’язаний надавати документи, необхідні для з’ясування фінансового стану, такі вимоги не пояснюють. Банк і так при відкритті депозитів вимагає необхідні для нього дані: паспорт та ідентифікаційний код. Щодо іншої інформації, то податкова все знає про тих, хто займається підприємництвом чи проводить операції з рухомим та нерухомим майном, правоохоронці володіють базою даних на злочинців.
А з якої такої речі пересічний громадянин, який несе свої кревні, щоб інвестувати їх у вітчизняну економіку, має звітувати перед кимось, не зрозуміло. Може б, тоді в анкету варто внести ще кілька додаткових запитань про походження грошей? Приміром, скільки років сім’я не відпочивала на морі чи скільки разів на місяць їсть м’ясо? Або ж який рік дружина носить одне й те саме пальто, а молодші діти доношують речі старших чи одягаються із секонд-хенду?
Я знаю такі сім’ї, які заощаджують на всьому, аби вибратися із кімнати в гуртожитку, де живуть не перший десяток літ, чи назбирати грошей на навчання дітям чи внукам або ж на операцію хворим. Їхні багаторічні заощадження не сягають і 30 тис. доларів та й ті ледве не пропали у «Родовід банку» та «Надра банку». Нині розклали «яйця» у різні кошики: по кілька тисяч мало не в десятку банків. Тож відтепер звітуватимуть як справжні олігархи: клітинок для перерахування всіх банків, де тримають депозити, в анкеті не вистачить.
А якщо серйозно, то комерційні банки, вочевидь, також не сподівалися, що від них вимагатимуть виконання цієї дивної постанови. Коли ж під кінець року з них таки спитали, невміло почали пояснювати клієнтам, що, мовляв, це не їхня ініціатива. Дещо відвертіше ситуацію пояснив на одному з телеканалів президент Асоціації українських банків Олександр Сугоняко: «Дії Національного банку носять провокативний характер, оскільки підривають довіру клієнтів до всіх без винятку комерційних банків. Це недопустимо». Але хто повинен зупинити такі дії?