ПРІОРИТЕТИ
Чернігівські товаровиробники вбачають майбутнє за багатофункціональними кооперативами
Село нині — територія неймовірних контрастів: від зовнішніх виявів (супутникова «тарілка» на старій, почорнілій від часу дерев’яній будівлі) до внутрішніх процесів (міцне фермерське господарство на одному кутку і зарослі бур’яном наділи на іншому). В одному з відряджень бачила дивну картину: поле з густими сходами озимини, посеред якого чорніли два клапті. Думала, сходи вимерзли. Виявилося, то паї, які господарі не захотіли віддати фермерові. Ось він і обробляє решту орендованих площ «в об’їзд».
Контрасти бувають не тільки дивні, а й умотивовані. В одному селі вигідно тримати по кілька корів на обійсті, бо є можливість продавати сир і сметану на базарі у райцентрі, в іншому, віддаленому від доріг, рогатих годувальниць рік у рік меншає, бо селяни не хочуть віддавати молоко за здирницькими цінами.
У деяких селах південних районів області кожна родина традиційно засіває городи тільки огірками, бо їх за вигідними цінами (найдорожчі — кількасантиметрові корнішони) можна продати заготівельникам, за один сезон заробивши на цілий рік. А в північних селах садять картоплю, за яку набирають у міняйл крупи, макарони, рибу, олію — невигідно, утридорога, але раді й тому, бо крохмалисту «валюту» більше нікуди збути.
«Напишіть у газеті, що в нашому селі всі хлопці — старі парубки, вже давно поодружувалися б, та дівчат немає! — ошелешило кілька років тому звернення з поліського села Жукля, в якому чоловікам дає роботу ліс, а жінкам лишається один клопіт — на обійсті. В іншому ж населеному пункті стільки молодих пар, що відкриття нового дитячого садка стало просто-таки всенародним святом.
Роботи для багатофункціональних кооперативів у селі задосить. Фото надане Департаментом АПР Чернігівської ОДА
Мотивація — вижити
Ось таких соціальних «вузликів» у наших селах нав’язано стільки, що жодні сучасні переміни з наскоку не запровадити. То тільки на перший погляд здається, що все просто: закотити рукава і…
Та багато хто й закочує, сподіваючись на краще. Досить лише звернутися до статистичних даних: у господарствах населення торік було вироблено близько 91% картоплі, 85% яєць, 63% молока, 52% м’яса. Селяни утримують 80% птиці, 60% свиней, 57% корів. Головна проблема в тому, що більшість дрібних виробників мають обмежені можливості у виробництві, зберіганні, переробці та реалізації продукції.
— Великотоварне сільгоспвиробництво в області склалося. Його головне завдання — нарощувати експортний потенціал. Із цим воно дуже добре справляється за рахунок застосування потужної техніки, передових технологій та інновацій, має низьку собівартість і непогані доходи, — це думка заступника директора департаменту агропромислового розвитку Чернігівської обласної державної адміністрації Римми Олексенко. Та фахівці-аграрії не можуть не зазначити: науково-технічний прогрес виштовхує селян із виробництва. Дрібні господарства не спроможні конкурувати з великими товаровиробниками.
— Ми всі розуміємо: мотивація великих господарств — динамічний розвиток. Мотивація дрібних — просто вижити, — констатує Римма Михайлівна.
Звісно, це прагнення саме по собі — неабиякий стимул. Але самого бажання мало. Як свідчить світова практика, включити вироблену фермерськими та селянськими господарствами продукцію в маркетинговий ланцюг, підвищити її додану вартість через поліпшення первинної обробки та зберігання, а також підвищити її безпечність і якість можуть допомогти кооперативні формування. Тільки завдяки їм розвиток сільських територій стане стабільнішим, а вага України на світовому ринку продовольства — ще істотнішою, вважають чернігівські аграрії.
Придбати техніку для кооперативів – складна, але можлива річ. Фото надане Департаментом АПР Чернігівської ОДА
Хто стукає, тому відчиняють
Це ще один контраст: з одного боку, в області вже є кооперативи, які успішно працюють багато років, з іншого — торік лишилися незатребуваними 140 тисяч гривень, які держава виділила на розвиток нових форм організації. Селяни чомусь не поспішають їх запроваджувати. Одна річ, коли господині, наготувавши молокопродуктів, кооперуються, щоб спільно найняти машину, яка з комфортом відвезе їх на базар, і зовсім інша — об’єднатися і почати надавати послуги односельцям. Тут уже є економічні нюанси, які накладаються на непрості переплетіння людських стосунків. Про це розповіла голова сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу «Надія» Куликівського району Галина Ільяш.
Перше, із чим, за її словами, довелося зіткнутися засновникам кооперативу, зареєстрованого у 2001 році, це… неприязнь односельців.
— Ми отримали на майнові паї техніку за принципом «На тобі, небоже, що мені не гоже»: трактор без коліс, без керма, без двигуна, — пригадує Галина Миколаївна. — Роботу почали з того, що взяли кредити. Відремонтували трактор, купили косарку, грабарку. Почали працювати. Ріллі в селі небагато, на пай припало по півтора гектара. Зате є розкішні придеснянські луки, які члени кооперативу теж вирішили приватизувати: одними з перших у районі авдіївські селяни отримали сертифікати на володіння паями.
Але на той час сталася біда: майже все поголів’я ВРХ в Авдіївці захворіло на лейкоз. І тоді селяни сіли за написання проекту розвитку свого формування, після чого звернулися до Міжнародної благодійної фундації «Хайфер Проджект Інтернешнл». За її правилами, худобу передають малозабезпеченим і багатодітним сім’ям за умови, що перший приплід також буде безплатно передано іншим членам громади.
Так члени кооперативу «Надія» отримали 25 чистопородних сименталів, а згодом — свиней, овець та кіз, бджіл, а також сільськогосподарське обладнання на суму майже 400 тисяч гривень. Це допомогло стати на ноги. І тепер кооператив упроваджує вже другий грантовий проект, займаючись органічним землеробством. Нещодавно отримав ліцензію на сертифікування і продаж екологічно чистих овочів, вирощених без застосування міндобрив та отрутохімікатів. Охочих купувати таку продукцію дуже багато, особливо в столиці, де за неї платять великі гроші.
— Торік нашому кооперативу виповнилося 10 років. Він надає односельцям послуги майже з усіх сільськогосподарських робіт. Один селянин з обмеженими ресурсами і доходами, як кажуть, у полі не воїн. Треба об’єднуватися, — каже Галина Ільяш.
Гуртом добре будувати
Про те, що громадські об’єднання надають можливість розв’язати багато соціально-економічних проблем селян, переконливо розповідає Малинівський сільський голова Ріпкинського району Ніна Голобурда:
— У нас маленька територія, невелика кількість населення: усього 333 двори, 119 з них — не заселені. Працюють сільськогосподарське підприємство «Придніпров’я», Голубівський цегельний завод, який нам вдалося зберегти, школа І—ІІІ ступенів, відділення зв’язку, два ФАПи, сільський клуб, бібліотека, п’ять магазинів, АТС на 50 номерів. Ми п’ять років працювали, щоб зберегти всю соціальну інфраструктуру. Рада маленька, але все для обслуговування її жителів є.
Починали тут із того, що жителі сіл дружно вийшли на толоку. Так навели лад на вулицях і кладовищах, відбудували у Малинівці згорілий клуб, а в Маньках — ФАП. Працювали від старого до малого. Що прикметно: ініціаторами всіх добрих справ стали пенсіонери, а згодом долучилася і молодь.
— Люди самі підказують, що слід зробити, а отже, готові докласти рук, — каже Ніна Іванівна. — Після здійсненого ми стали помітними і в районі, і в області. Тож коли взялися газифікувати чотири села, які розташовані на території сільради, допомагали нам на всіх рівнях. 2009 року ентузіасти всіх наших сіл офіційно об’єдналися в одну громадську організацію.
Потім була участь в проекті ПРООН «Розвиток, орієнтований на громаду», завдяки якому переобладнана в енергоефективну місцева школа стала однією з найкращих у районі.
Останні кілька років з різних джерел фінансування до бюджету сільської ради залучено 600 тисяч гривень. Це майже вдвічі більше, ніж було завжди. Нині об’єднані однією справою селяни мріють про розвиток «зеленого» туризму, уже написали теоретичне й економічне об∂рунтування. Немає сумніву, що їм усе вдасться, адже між сільськими контрастами вони обирають той, який на користь громаді, й працюють, щоб він таким і лишався.
Дід — про хліб…
— Розвиток кооперативного руху на селі матиме наслідком збільшення кількості робочих місць, обсягів виробництва продукції, яка знаходитиме споживача на ринку та забезпечуватиме вищий рівень життя селян. Кожен виробник ферми чи бабуся з банкою молока та кошиком яєць матимуть змогу в будь-який час продати за справедливою ціною власну продукцію. При цьому не стояти на базарі, не думати, куди подіти ввечері залишки молока, яке не продали, — таким вбачає життя селян в умовах діяльності кооперативів Римма Олексенко.
А що з цього приводу думають самі селяни?
Це питання досліджував директор регіонального науково-дослідного центру продуктивності АПК Василь Тютін. За його словами, торік стартувала ініціатива «Рідне село», мета якої — підвищення якості життя сільського населення через зміцнення сільської економіки, налагодження соціальної інфраструктури, поліпшення довкілля. Для реалізації ініціативи в області регіональний науково-дослідний центр продуктивності АПК опитав сільських та селищних голів 547 територіальних громад. Встановлено, що на Чернігівщині нині зареєстровано та діють 12 обслуговуючих кооперативів, а в 15 районах немає жодного.
62% опитаних вважають, що розвиток сільських територій — за створенням багатофункціональних кооперативів, пріоритетними серед напрямів визначено молочарський — 48,5%, зерновий — 24,5% та надання комунальних послуг — 27%.
Зовсім не планують займатися кооперативною діяльністю приблизно 10% респондентів. Утім, судячи з усього, їм варто лише дати поштовх. Адже ситуація «дід про хліб, а баба про фіялки» триває доти, доки баба захоче хліба…