ВИТОКИ
Патріарх художнього ткацтва Сергій Нечипоренко на честь свого 90-річчя привіз виставку
власних творів для земляків
До Чернігівського обласного художнього музею імені Григорія Галагана зійшлися всі, хто полюбляє читати символіку творів класика українського декоративного мистецтва. Особливо зрадів Сергій Григорович присутності в музеї школяриків.
Зерно правди
«Пам’ятаю, коли мені було 7 років, невістка напередодні свята запитувала мою матір: яким настільником накривати стіл? Мати повчала: до Зеленої неділі — огірковим, на Великдень — хрестовим, — розповідав Сергій Григорович. — Напевне, так було вирішено Всевишнім, що я, простий селянський хлопчик, після закінчення 7 класу був приведений долею до єдиної в Україні середньої художньої школи — в Кролевці».
Він став художником-технологом декоративних тканин. Ця справа вабила його багатими перспективами роботи з традиційними народними орнаментами, які так вигадливо повторюються на рушниках, писанках, килимах. З під молодих пальців починали виходити перші виткані власноруч візерунки. Та настала війна, і юнак набачився кривавої калини на сніжному покриві. Напевне, тому розповідь про свої твори починає з панно «Воякам дорогим»: «Багато могил не мають хрестів. Тільки горбик і квітка якась росте. То я це й зобразив, і хрест зробив. А внизу під поперечними смужками, котрі символізують землю, — берегиня підземна, яка стереже вічний спокій…»
Сивий Майстер весь час звертається до дітей, наказуючи, аби ті добре вивчали власну історію: «Треба багато читати. Знайдете там зерно правди». Сам він шукав його все життя, а знайшовши, міцно тримав і беріг. Як, приміром, спогад про виставку зразків народного мистецтва у 50-х роках минулого століття, яку зганьбив один з чиновників, презирливо назвавши вишиті рушники «обмотками для ніг». «Усі приголомшено мовчали, озвався лише професор Антін Середа: «Оце ви, високий посадовець, такої думки про нашу класику?!» І ковінькою йому назустріч стукає. А той пан — задки, та й здимів від гріха подалі», — пригадує митець.
Найсердечніше вітання ювіляру від земляків — українська пісня Фото автора
Роздуми під Світовим деревом
Він створив свій особливий світ, знайшовши власні метафори і власні порівняння. «Ми не можемо бачити символи навколо нас, — каже. — Але вони завжди з нами. Завдяки їм ми вічно живі — як народ».
Найпрекрасніші між тими символами — берегині. Богині, котрі захищали від усього злого ще в язичницький період, на виробах Сергія Григоровича такі різні. Адже, як пояснює митець, їх існує безліч. Наземні і підземні, вони — посередники між нами, людьми і тим божеством — Сонцем, яке угорі. Берегині виступають у різних іпостасях. Тому всі фігурки — різних кольорів і різної статури — і дорідні молодиці, і стрункі жіночки з піднятими до неба руками, ніби у зверненні до Праматері. Тримають у долонях хрести чи лампади, квіти чи дзвіночки, чи цілий світ…
Полюбляє Сергій Григорович і Дерево життя, знане ще в Стародавньому Єгипті, звідки прийшло й до слов’янського фольклору, де по-народному називається вазоном з квіткою. Майстер зображує його щоразу іншим, з інакшим смисловим навантаженням. Хоч суть лишається: це модель світу із небом у кроні, потойбічним життям у корінні і сучасністю на стовбурі. Часто у гіллі гніздяться птахи, котрі передають людські молитви на небо.
«Я завжди з Богом. І Христос зцілює, якщо віриш. Коли я ішов на фронт, бабуся покликала в кімнату, зняла з себе сімейну реліквію — срібного хрещика — і наділа мені. Повторив за нею молитву «Вірую…» і уцілів там, де погибель літала чорним круком. Ти можеш сам собою бути, але лишайся з Господом», — літній чоловік просить дітлахів підійти ближче, аби побачити їхні очі: чи все розуміють, усе сприймають?
«Запитуйте мене про все, що вас цікавить», — Майстер привітно дивиться і на школяриків, і на студентів, і на старших гостей виставки. А ті допитуються про долю його виробів: їх понад дві тисячі, на виставку привезено 46 рушників, панно, килимів, плахтових тканин. А де, мовляв, решта?
«Чомусь не думав, що велика країна так зненацька розпадеться, — відказує Сергій Григорович. — Тож і зберігаються понад 700 робіт у різних музеях. Найперший твір — панно, на якому зображено Дерево життя та 15 союзних республік, оселився в Торонто — напередодні ювілею приєднання Украї?ни до Московії ми підготували для Канади велику виставку декоративно-ужиткового мистецтва і всі 1200 зразків… залишили як подарунок».
За ескізами Сергія Нечипоренка виготовлено мільйони метрів тканин
Був би льон…
Зайшла мова і про ті мільйони метрів тканин, котрі були виготовлені за ескізами Сергія Григоровича. Як фахівець народного художнього ткацтва він опрацював на цій царині народні традиції усіх регіонів України, привнісши до них нотку новизни. Представлені на виставці плахтові та декоративні тканини нагадують квітучі українські поля, сади і луги. Тут розкошують волошки і жоржини, у траві бігають жуки, павуки і світлячки, у чистій воді ворушать довгими вусами раки, у небі рожевіє зоря, а на тлі мальовничої природи розквітає пишна краса дівчини Наталки — все це стилізовано, глибоко і надзвичайно художньо. До традиційних кольорів митець додав яскравих барв, бавовняну і віскозну нитку, зробив доповнення до орнаменту.
Нині патріарха художнього ткацтва турбує єдине побоювання: а раптом у ХХІ столітті знищиться етнокультура народу: «Були фабрики, тепер усе це закрилося. Розвалили художню промисловість. Льон не сіється, верстати не тчуть. Сьогодні турки нас усім закидають, а завтра що буде?».
Чоловік поважного віку розводить натрудженими руками, якими працює й досі, перебираючи нитку за ниткою, підбираючи колір до придуманого візерунка. «Декоративне мистецтво треба вміти читати і знати. Це не живопис, коли дерево чи портрет намалював — і все зрозуміло, — розмірковує Майстер. — Тут є філософія. Тому вам, молодим, бажаю: приходьте дивіться, думайте над кожним образом».
ДОСЬЄ «УК»
Сергій НЕЧИПОРЕНКО. Народився в 1922 році в селі Пролетарське на Чернігівщині. Навчався у Всесоюзному інституті текстильної та легкої промисловості у Москві. Працював у Центральній художньо-експериментальній науково-дослідній лабораторії Укрхудожпрому. Упродовж багатьох років передає свій досвід студентам Київського інституту декоративно-ужиткового мистецтва та дизайну імені М. Бойчука.