Хоч уже ХХІ сторіччя, навряд чи можна стверджувати, що в кожній українській родині панує повне рівноправ’я між чоловіками й жінками. Так, з одного боку, на відміну від ХІХ сторіччя, коли більшість жінок залишалися вдома і займалися хатніми справами, тому що для них просто не було роботи поза хатою та господарством, нині українські жінки нарівні з чоловіками вранці прямують на роботу. А деякі в певних галузях діяльності досягають навіть більшого, ніж чоловіки.
Проте ввечері, коли обоє з подружжя стомлені повертаються додому, ніде правди діти, представники сильної й слабкої статей проводять час до сну по-різному. Чоловік зазвичай швиденько вмощується за комп’ютером або біля телевізора. Натомість жінці не до того, адже за ці кілька годин слід встигнути приготувати вечерю, перевірити уроки в дитини, подбати, щоб у всієї родини були чисті речі на ранок. І ще багато чого. А чоловік протягом вечора може щонайбільше вигуляти собаку, винести сміття чи піти в магазин. Тож у середньому на домашні клопоти жінка витрачає у 3,5—4 рази більше часу, ніж чоловік.
Звісно, хтось може закинути, що, мовляв, журналіст тут оперує усталеними гендерними стереотипами. Тож у межах спільного проекту Фонду народонаселення ООН в Україні та Міністерства соціальної політики «Щастя в 4 руки», Київський міжнародний інститут соціології провів дослідження, щоб дізнатися думку представників усіх регіонів щодо розподілу сімейних обов’язків між чоловіком і дружиною в українських родинах.
До повного рівноправ’я в родині готові не всі
— Проведене нами дослідження доводить, що й досі у понад 40% українських родин саме жінка виконує левову частку неоплачуваної домашньої роботи. І лише 22% чоловіків у всій країні готові порівну розділити із дружиною домашні обов’язки. Понад 50% жінок, яким нині майже все в домі доводиться робити самим, дуже хотіли б поділити її порівну з чоловіками. Це яскраво показує і підтверджує прагнення українок до рівноправ’я, якого поки що, на жаль, у нас немає, — розповіла спеціаліст Фонду народонаселення ООН в Україні Ольга Осауленко.
Вона додала, що взяти на себе трохи більше, ніж тепер, зобов’язань, якщо про це попросить дружина, погодилися б лише 9% представників сильної статі. Та й то хіба що винести сміття чи піти в магазин. Але вони не готові взяти на себе, скажімо, повну відповідальність за виховання дитини. Проте заради об’єктивності слід зауважити, що самі жінки їх до цього певною мірою спонукають. Дослідження показало, що майже 26% жінок самі готові віддати чоловікові або партнерові лише невелику частку хатньої роботи. А майже 7% вважають, що прання та прибирання — не чоловіча, а суто жіноча справа.
Дослідники зазначили, що відповіді опитуваних різнилися за регіонами. Ділити із дружиною хатні обов’язки порівну найменше бажання висловили чоловіки із центральних областей України. Таких було всього 12%. Решта переконана, що коли вряди-годи помиють посуд чи виперуть власні речі, то це вже слід вважати за великий подвиг і свято для дружини. А ось на сході, виявляється, найбільше справжніх лицарів (майже 52%), які готові й з дітьми уроки вчити, і віника не цураються. Щодо заходу та півдня, то не вважати жінку зобов’язаною витрачати весь її вільний час лише на дітей та хатні справи згодні трохи більш як 20% чоловіків.
Виконуючий обов’язки представника Фонду народонаселення ООН в Україні Павло Замостьян переконаний, що проблема нерівномірного розподілу хатніх обов’язків — лише перша побутова ланка гендерних стереотипів, що призводить до подальшої нерівності в суспільстві. А це дуже заважає жінці розвиватися й удосконалюватися у професійній сфері. І за таких обставин частина представниць слабкої статі просто сумно зітхне, а далі мовчки візьметься за прання чи прибирання. Та є й такі, що не змовчать. І від того в родинах виникають напруження, сварки, дорікання, які з часом, на жаль, нерідко спричиняють розлучення.
А що на роботі?
Трохи раніше в межах спільної програми уряду України та Фонду народонаселення ОНН було проведено ще одне дослідження щодо проблем гендерної рівності на вітчизняному ринку праці. Серед найцікавіших моментів, які воно виявило, можна відзначити такі:
♦ Заробітна плата становить лише 58,8% у структурі особистих доходів жінок і понад 70% доходів чоловіків. Отже, доходи жінок менше залежать від зарплати, ніж від соціальної підтримки. Адже зазвичай саме жінка частіше отримує, наприклад, виплати на дитину, різні соціальні допомоги тощо. А це доводить, що найбільше доходів в українську родину приносить саме чоловік. Його й досі в нас вважають головним годувальником.
♦ Жінки й чоловіки однакового віку отримують різні доходи. Найбільший розрив у понад 1000 гривень спостерігається серед населення віком 25—35 років. І це не дивно, адже роботодавець побоюється, що саме в такому віці жінки в будь-який момент можуть піти у декретну відпустку, отже на відповідальні та високооплачувані посади їх не поспішають брати, що однозначно є поширеним гендерним стереотипом.
♦ Найбільший розрив у рівні доходів між чоловіком і жінкою визначили саме у подружжів — приблизно 800 гривень на місяць, тоді як незаміжні жінки отримують десь на 300 гривень менше, ніж неодружені чоловіки, а розлучені жінки — приблизно на 150 гривень менше, ніж чоловіки з таким же статусом.
♦ Чоловіки із середньою й неповною вищою освітою заробляють у середньому однаково із жінками, які мають повну вищу освіту. Чоловіки з вищою освітою заробляють у середньому на 1000 гривень більше, ніж жінки.
♦ Із найвищими ризиками бідності стикаються в Україні найчастіше літні (понад 75 років) жінки та представниці слабкої статі репродуктивного віку (25—30 років).
♦ Ознаки, за якими жінок дискримінують на робочому місці: через жіночу стать — 28%, материнство — 54%, пріоритетність сім’ї — 35%, передпенсійний вік — майже 50%; неготовність їздити у відрядження — 18%; менші фізичні можливості — майже 60%.
♦ У галузях економіки з високим рівнем зарплати чоловіки зазвичай заробляють більше за жінок. Серед видів діяльності з найбільшим гендерним розривом: вугільна промисловість — 54% (чоловіки тут заробляють у середньому понад 5 тисяч гривень на місяць, жінки — менш як 3 тисячі), виробництво офісного устаткування та електроніки — 46% (до 6 тисяч гривень та менше як 3 тисячі відповідно), діяльність у сфері пошти і зв’язку — 40% ( майже 4 тисячі та трохи більш як 2 тисячі); культура та спорт — 36% (понад 3 тисячі та близько 2 тисяч).
♦ Народження дитини змінює ставлення жінки до кар’єри. Так серед жінок, у яких поки що немає дітей, лише 11% опитаних зазначили, що не мають амбітних кар’єрних планів. А 36% наголосили, що для них побудова кар’єри — найголовніше. А вже серед жінок з однією дитиною наполегливо будувати кар’єру далі прагнуть лише 16%. Натомість 23% мам із першим немовлям кажуть, що на роботу повернуться, але залишаться на тому місці, де працювали до декрету. Підніматися далі по кар’єрній драбині вони вже не планують. Народження ж другої й наступних дітей змушує зупинитися на досягнутому або й взагалі відмовитися від роботи майже 30% жінок.
Здолати стереотип
То як подолати в суспільстві усталений стереотип про другорядність жінки як у суспільному житті, на роботі, так і в родині?
— Звісно, Україна — не єдина країна, де не досягнуто поки що гендерної рівності. На жаль, у світі майже немає країн, де цю проблему повністю розв’язано. У нас це виявляється по-різному. 12% жінок в українському парламенті та лише дві в уряді. Це і найбільш огидний вияв такої нерівності — насильство над жінками. І найсумніше, що жінки часто бояться або просто не знають, куди звернутися по допомогу — медичну, психологічну чи правову. А в основі всього цього стереотипи, які закладають в нас від народження, про те, що основне місце жінки на кухні та біля дітей. А чоловік заробляє гроші й утримує родину, тож удома йому повинні мало не кланятися та всіляко догоджати, — наголосив Павло Замостьян.
Та якщо йдемо в Європу і хочемо стати повноправною частиною сучасної спільноти, маємо ці стереотипи долати. І тут повинна допомогти інформаційна кампанія від Фонду народонаселення «Щастя в 4 руки». Головне, що вона хоче донести до громади й українських подружжів: разом набагато легше! Легше плекати родину, ростити дітей і вчити їх поваги до жінки. І не лише як до берегині, а й як до рівноправного партнера в усіх сферах життя.