Класик якось підкреслив, що сміху боїться навіть той, хто нічогісінько не боїться. Перефразовуючи сказане і враховуючи деякі сучасні реалії, є резон перефразувати цей вислів: нині ГМО боїться навіть той, кого дідьком не злякаєш і кому й море по коліна.
Приміром, одна молодиця недавно зізналася: вона вже отримала вичерпну відповідь від чоловіка на запитання, коли ж він нарешті кине дудлити гірку. Ось його головна умова і водночас пересторога: «Тоді, коли на пляшках перестануть писати «Без ГМО».
.jpg)
Позначають усе підряд
Уявляєте! Отого напастя бувалий у хмільних бувальцях чоловік боїться навіть більше, ніж низки захворювань, якими зазвичай супроводжується зловживання алкоголем «без ГМО». Тому, мабуть, пора використати цей маркетинговий хід виробників продукції тепер ще й для позбавлення згаданої шкідливої звички. Адже, можливо, пляшки без маркування «Без ГМО» гіркі пияки й справді обходитимуть десятою дорогою.
А якщо серйозніше, без отого позначення нині, буває, важко уявити навіть продукти, в яких трансгенів не може бути в принципі — мінеральну воду, сіль, цукор, коньяк, горілку. Причому в цьому ми знову обігнали всю планету, оскільки в Європі маркують не все підряд, а тільки ті харчові продукти, у яких вміст ГМО перевищує 0,9%, а в США утрималися від позначень модифікованих продуктів.
Як знайти золоту середину між окремими безпідставними страшилками про ГМО та перевагами генетичних модифікацій і перспективами їхнього по дальшого використання? На думку академіка НАН України, директора Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Ярослава Блюма, питання ще й у тому, що розв’язуючи проблеми, які стосуються ГМО, люди змішують два поняття: безпеки ГМ-продуктів та право споживача на інформацію про вміст таких компонентів, тобто покупець має знати, що споживає і зробити вибір. «Але звичайне повідомлення про вміст у продуктах тих чи інших компонентів так само, як ми зараз читаємо на етикетках про вміст консервантів, барвників чи харчових добавок, не має жодного стосунку до питань біобезпеки», — вважає він.
Потрібна чітка стратегія
Немає сумніву: якщо безпечність продукту ставлять під сумнів, його просто не повинно бути на ринку. Досі в нашій державі офіційно не зареєстровано жодного ГМ-компоненту — не отримано дозволу на вирощування ГМ-рослин та вживання продуктів із «підозрілим» вмістом.
Утім, можливо, «чужі» таки можуть до нас потрапити: хтось завезти, а хтось вирощувати на місці. Для нашої країни найімовірніші ГМ-культури — насамперед соя, ріпак, кукурудза. На їх вміст і потрібно перевіряти продукти харчування, а не все разом, однак в Україні для цього вже створили майже 50 лабораторій. Для порівняння: у Європі, де дуже обачливо й виважено ставляться до впровадження ГМО, з перевіркою успішно справляється значно менша кількість тих, хто перевіряє: у Чехії діють 5 лабораторій, у Німеччині та Польщі — по 4.
Поряд із цим існують інші реалії: Україна вже давно є пасивним учасником світового ринку аграрних біотехнологій. Цю істину підтвердив на засіданні прес-клубу в Донецьку і доктор біологічних наук старший науковий співробітник Інституту харчової біотехнології та геноміки НАН України Борис Сорочинський. За його словами, певний ажіотаж навколо ГМО виникає ще й через брак повної інформації про стан галузі в Україні та у всьому світі.
«За останні 30 років європейські країни витратили на дослідження безпечно генетично модифікованих організмів 300 мільйонів євро і загалом було 50 наукових проектів, — засвідчив він. — Сучасні комплексні програми використовували 400 дослідницьких груп із різних європейських країн і загальний висновок, який випливає, — біотехнологія загалом і ГМО зокрема не більш небезпечні, ніж технології традиційної селекції. Підтвердженням цього стало й те, що на сьогодні не встановлено негативних ефектів від тих ГМО, які офіційно є на ринку».
У багатьох країнах на укова думка справді на боці подальшого використання ГМ-культур і харчових продуктів. Приміром, торік у 28 країнах майже 17 мільйонів фермерів засіяли біотехнічними культурами 170 мільйонів гектарів. А у 31 країні надано дозвіл на імпорт і використання ГМ-рослин як продуктів харчування і кормів.
В Україні імпорт і вирощування генетично змінених культур заборонено. Звичайно, можемо пишатися власною біотехнологічною цнотливістю і запасом міцності: мовляв, Україна споконвіку вважається житницею Європи, тут достатньо «нормальних» ресурсів і немає великої потреби вдаватися до ризикованих експериментів.
Та якщо зазирнути в перспективу вітчизняної продовольчої безпеки, така позиція не переконлива. «Звичайно, якщо наш співвітчизник вирощує урожай на власному городі, питання ГМО його не цікавить, а ось коли він іде в магазин чи на ринок, це вже інша річ, — каже Борис Сорочинський. — Бізнес і держава насамперед повинні мати чітку певну стратегію. Поки що все відбувається так: з одного боку страшилки навколо ГМО та запровадження маркування без консультацій з науковцями та публічного обговорення, а з іншого — заяви без експертного аналізу про вирощування ГМО».
Тобто ми перебуваємо на своєрідному роздоріжжі. Експерти свідчать: Закон «Про державну систему біобезпеки» щодо ставлення до ГМО чітко не підтримує, проте й не забороняє цих організмів. А тому брак у державі єдиної політики щодо ставлення до біотехнології та перспектив її використання — дуже прозорий натяк на те, що в цьому питанні нарешті потрібно визначитися. Аби не морочити голови споживачам «відмазками» у вигляді маркування «Без ГМО», які нерідко призводять до курйозів.