Вихід із ладу обладнання для проведення променевої терапії — стрес для пацієнтів. Міжнародний стандарт передбачає, що після проведення хіміотерапії променева терапія повинна початися не пізніше ніж через місяць. Але дотримуватися протоколу лікування досить складно через часту поломку лінійних прискорювачів «Онкор» виробництва «Siemens» (у нас їх два — 2005 і 2007 року випуску).
Під час останньої поломки «Онкора» більшість пацієнтів було переведено на інше радіологічне обладнання — два гаматерапевтечні апарати, які тепер працюють до 24:00 (раніше на них надавали меддопомогу хворим до 20.00—21.00). Але деякі локалізації — такі як пухлини голови та шиї, верхньощелепної пазухи — оптимальніше опромінювати на лінійному прискорювачі, щоб підвести максимальну тумороцидну дозу до пухлини й мінімізувати радіаційний вплив на здорові оточуючі органи.
Важливу роль мають строки початку лікування. Так, при гліобластомі (пухлина головного мозку) променеву терапію слід розпочати протягом 3—4 тижнів після операції. У таких випадках, коли опромінювання на високотехнологічному обладнанні (лінійному прискорювачі) має істотні переваги для хворого, рекомендуємо звертатися до інших державних клінік (обласна лікарня, клінічна лікарня «Феофанія»), адже в комерційних установах вартість такого лікування для середньостатистичного українця непомірна. У приватних клініках 10-хвилинний сеанс променевої терапії коштує близько 2 тисяч гривень, а таких сеансів потрібно провести не менше 25!
Київ відчуває дефіцит високотехнологічного медичного обладнання — при потребі столиці в 10—12 лінійних прискорювачах (вимоги МАГАТЕ) для надання високоспеціалізованої медичної допомоги онкологічним хворим маємо їх тільки п’ять.
Лінійні прискорювачі «Онкор», що використовують в Київському онкоцентрі, вже років зо п’ять–шість як знято з виробництва. З початку цього року ведемо переговори з дочірньою компанією ДП «Siemens Україна» щодо ремонту й сервісного обслуговування цього обладнання, але ми їй не цікаві, тому що є останніми з могікан, які ще експлуатують це обладнання. Річний сервісний контракт на один лінійний прискорювач становить від $150 тисяч. У всьому світі через 7—10 років таке обладнання повинно пройти або повний процес модернізації, або заміну.
Останній раз МОЗ провело аудит матеріально-технічної бази всіх онкологічних установ України в частині діагностичного, хірургічного й радіологічного обладнання в 2013 році. Він показав плачевний стан багатьох регіонів України щодо забезпечення обладнанням. Його зношеність по регіонах країни становила понад 70%, по Києву — більше 50% (це з урахуванням нового на той період обладнання Центру ядерної медицини в Київському онкоцентрі). Нині ситуація ще погіршилася.
Фінансове забезпечення первинної ланки медичної допомоги, закупівлі медикаментів поклали на місцеві бюджети, це правильно. Але щодо постачання високотехнологічного медичного обладнання — це повинна бути не якась галузева або регіональна програма, а загальнонаціональна. Адже придбання спеціалізованого обладнання для надання медичної допомоги онкохворим — дуже витратний проект у рамках міського бюджету. Такі мегапроекти під силу тільки державі. А медична реформа без важливого її етапу — модернізації високотехнологічного обладнання — не буде завершеною.
Таку держпрограму модернізації й закупівлі високотехнологічного медичного обладнання було реалізовано в Польщі. Медреформу вони розпочали років 17 тому, а до етапу модернізації обладнання підійшли років через 10 після її початку. За 5—10 років там закупили 120 лінійних прискорювачів. З урахуванням досвіду колег Україна могла б скоротити цей шлях. Але ми, на жаль, вважаємо за краще вчитися на власних помилках.
При складанні онкологічної держпрограми із закупівлі обладнання в нашій країні потрібно враховувати не тільки кошти для придбання лінійного прискорювача, а й наявність спеціального бункера для цього обладнання, а також кошти для купівлі плануючої системи для лінійного прискорювача — комп’ютерного томографа, на якому проводять підготовку пацієнта до опромінення (коштує близько 25—30 мільйонів гривень). Наразі за програмою «Здоров’я киян» виділено кошти тільки на придбання лінійного прискорювача — 85 мільйонів гривень.
Багато розмов точиться навколо майбутнього страхової медицини. Зрозуміло, що при її впровадженні приватні клініки матимуть перевагу, тому що не мають тих проблем, які перераховано вище. Однак, на мій погляд, бюджетні установи і приватні клініки не є конкурентами, адже у них різні завдання. Приватна медицина — це бізнес. А держава, гарантуючи певний вид медичної допомоги, має її надавати, і для цього повинні існувати університетські клініки й державні медустанови, що фінансуються з бюджету. Інша справа, що рівень цієї гарантованої медичної допомоги при зростанні добробуту і розвитку економіки може розширюватися і повинен бути заточений на кінцевий результат — одужання пацієнта. Ось у чому філософія. Адже в економічно розвинених країнах існують державні клініки, які добре оснащені. Україні до цього також треба прагнути.
Олександр КЛЮСОВ,
головний лікар Київського міського
клінічного онкоцентру,
для «Урядового кур’єра»