Не секрет, що задля покращення статистики деякі слідчі буквально «вибивають» у підозрюваних потрібні їм свідчення. У результаті за грати потрапляють невинні люди, які просто не витримують катувань. І навіть коли знаходять справжніх злочинців, незаконно засудженим довести свою непричетність до злочину в суді вкрай важко. Які законодавчі зміни потрібні, щоб змінити ситуацію, роз’яснюють юристи.
Перегляду підлягає
Щоб зрозуміти всю складність ситуації з несправедливо довічно засудженими, варто згадати відому історію пологівського маніяка на прізвище Ткач. Він гвалтував і вбивав жінок. Почав це робити ще в середині 1990-х, але заарештували його лише через кілька років. За той час, поки його ловили, він позбавив життя багатьох жінок не лише в Україні, а й у Росії, а за скоєні ним убивства було загратовано понад 10 людей. Задля поліпшення статистики міліціонери катували невинних, знущалися з них і в результаті змушували визнати провину. Лише після того, як спіймали справжнього маніяка, підозрюваних у скоєних ним злочинах звільнили, однак далеко не одразу і не всіх. Це був тривалий процес, і за кожного засудженого адвокатам довелося ще чимало поборотись, щоб… довести очевидну невинуватість. Ці люди та їхні близькі пережили багато важких моментів, дехто з них не витримав страждань і помер.
У системі кримінального судочинства ніхто не застрахований від судової помилки. Тому коли людину обвинувачують у скоєнні особливо тяжкого злочину, за який передбачається покарання у вигляді довічного ув’язнення, то в суді першої інстанції справу розглядають колегіально, за участю не менше трьох суддів.
Адвокат Олександр Горошинський додає, що чинним Кримінальним процесуальним кодексом закріплено право підозрюваного в особливо тяжкому злочині клопотати про розгляд справи судом присяжних (до його складу входить троє присяжних засідателів та двоє професійних суддів). Аби справу розглядав суд присяжних, потрібно, щоб підозрюваний звернувся з відповідним клопотанням до суду. Варто зауважити, що судова практика в країнах, де тривалий час діє суд присяжних, має набагато кращі статистичні показники щодо кількості виправдувальних вироків порівняно з нашою країною.
В Україні ж складно довести невинуватість засудженого, навіть коли у злочині офіційно визнано винною іншу людину. Причина в недолугій судовій системі й дуже складній процедурі перегляду кримінальних справ осіб, засуджених до тривалих термінів позбавлення волі, зокрема й довічно.
— Процедури виправлення судових помилок, які стосуються «довічників», в Україні фактично немає, — зазначає директор Харківської правозахисної групи Євген Захаров. — Оскільки це можливо зробити лише за наявності нововиявлених обставин, але їх не так просто знайти, та й узагалі може не бути. Крім того, перелік цих обставин дуже вузький. Раніше право виняткового провадження давало змогу Верховному суду виносити рішення про перегляд справи, якщо частина палати з кримінальних справ визнавала, що є сумніви щодо вироку, тоді не були потрібні жодні нововиявлені обставини.
Адвокат Олег Левицький нагадує, що у разі неправильного застосування норм кримінального законодавства або істотних порушень вимог кримінально-процесуального закону, які вплинули на справедливість судового рішення, п’ятеро суддів Верховному суду України мали право ініціювати питання і переглядати судові рішення у кримінальних справах будь-якої давності.
«Попри те, що така модель не була бездоганною, вона існувала і працювала. Тобто ще донедавна, а саме до так званої судово-правової реформи 2010 року, українська правова система передбачала можливість перегляду і скасування остаточних рішень судів у кримінальних справах. Проте не у зв’язку з нововиявленими обставинами, а виключно з підстав очевидної помилковості судового рішення», — зазначає адвокат.
Щоб повернули право виняткового провадження ВСУ, потрібно внести зміни до Закону «Про судоустрій і статус суддів» та Кримінальний процесуальний кодекс. Щодо побоювань, мовляв, усі довічно засуджені, а їх майже 2 тисячі, подаватимуть заяви про перегляд, правозахисники наголошують, що це марно.
— Більшість тих, хто здійснив убивство за обтяжуючих обставин, визнали свою провину і не збираються звертатися за переглядом справи. Ідеться лише про тих, кого, на нашу думку, засуджено несправедливо, — наголошує Євген Захаров. — Держава має змінити законодавство так, щоб людина, яку засудили до довічного ув’язнення, могла сподіватися, що не сидітиме до самої смерті.
А як за кордоном?
Ще один запропонований юристами варіант полягає в тому, щоб Уповноважений з прав людини взяв на себе функцію подання справ до розгляду ВСУ, якщо були істотні порушення прав людини. Проте експерти кажуть, що в офісі українського уповноваженого зазначають, що в них нема ресурсів через обмежений бюджет.
Для розв’язання цієї проблеми можна залучити систему безоплатної правової допомоги, фахівці якої допомагали б засудженим підготувати заяву про перегляд справи в порядку виняткового провадження і представляти їхні інтереси.
— Наприклад, у Польщі комісар з прав людини (наш аналог уповноваженого) може ініціювати перегляд справи, якщо було виявлено значні порушення прав людини, — каже експерт Харківської правозахисної групи Андрій Діденко. — У нас це неможливо. Мені часто розповідають колеги, що у США в’язні, які відсиділи 10, 20 і більше років, виходять на волю виправданими. Цікаво, що у них немає відшкодування завданої шкоди за судові помилки, якщо тільки не доведено, що є пряма вина держави. Можливо, це одна з причин, чому в них ця система працює, а в нас — ні.
На думку адвоката Євгена Грушовця, кримінальне законодавство може бути лояльнішим, особливо до тих, хто не був виконавцем та організатором злочину, а також до осіб, які, відбувши великий строк покарання, змінили погляди на життя. Їх можна звільняти з місць відбування покарання. «Доцільно було б надати якомусь органу — чи суду, чи Уповноваженому з прав людини — в деяких випадках ініціювати процедуру перегляду вироку», — наголошує Євген Грушовець.
Усе це свідчить про те, що в Україні варто спростити процедуру перегляду судових помилок. Адже, як твердять адвокати, ситуацію просто необхідно змінювати.