ГОРДІСТЬ НАЦІЇ
Сьогодні видатному музейникові, Герою України виповнюється 85 років. Півстоліття Борис Возницький керує найбільшою в Україні художньою галереєю зі збіркою майже 60 тисяч (!) експонатів, розміщених у 16 діючих музеях на площі 40 тисяч метрів квадратних в унікальних 24 будинках - пам'ятках архітектури. Окрім цього, музейний комплекс володіє 50 га паркової зони навколо палаців та замків та 225-гектарною територією Плісненського городища.
Від минулого до сьогодення
Без перебільшення: таких як Борис Григорович, ще не зустрічала. Неординарний, духовно багатий, людина енциклопедичних знань з мистецтва, історії, культури. Державник, хоч не політик і не трибун. Неговіркий. Має власну думку, погляд на речі, події, факти, хоч би з ким доводилось дискутувати. Через що має купу заздрісників й опонентів попри цілковито неконфліктний характер! Але ніхто не заперечить його фантастичної працьовитості й фанатичної відданості мистецтву.
Він з тих, хто не любить надмірної уваги до себе, не прагне бачити себе в ореолі слави. Не любить високих слів, байдужий до нагород, титулів, звань, позбавлений найменшого користолюбства. Не заробив статків, не вибудував собі хоромів, зате рятує мистецькі цінності, відбудовує з руїн палаци і замки.
Йому болить жебрацьке становище української культури, животіння унікальних музейних і мистецьких закладів, не дають спокою брак коштів на реставрацію, дахи, що протікають перманентно то на одному, то на іншому об'єкті, нестача коштів на придбання експонатів.
Хтось у подібній ситуації давно б відмовився від обтяжливої посади, підшукав би щось легше і спокійніше, та не Возницький. Треба, каже, рятувати те, що не втрачено остаточно. І продовжує вибудовувати мости від романтично-героїчної минувшини до прагматичної сучасності.
Врятовані замки
Із власною долею Борис Возницький не розминувся. Зацікавився минувшиною з дитинства: приваблював величний і сповнений таємницями й романтичними історіями Дубненський замок, повз який проходила дорога до школи і храму. Відкрив у себе талант до малярства ще під час війни.
Міг стати реставратором: своїми руками продовжив вік не одному мистецькому творові. Але тоді Галичина і Україна загалом у духовному вимірі була б набагато біднішою, бо хтозна, чи потрапила б до музейних залів зібрана ним колекція з 58 тисяч унікальних мистецьких творів? Обрав шлях рятівника унікальних мистецьких пам'яток. Колеги-дотепники жартують над його непомірними "апетитами". Кажуть: мав би можливість, перетворив би весь Львів у місто-музей. На подібні жарти відповідає, що Львів того вартий.
- У повоєнні роки, - наводить страшну статистику Борис Григорович, - закрили 500 костелів, 820 церков (!), а 820 священиків відправили за Урал, колишні духовні святині перетворили на колгоспні склади. А що не всі причетні були надто ревними виконавцями, то завдяки їм уціліло немало унікальних мистецьких скарбів.
Період інквізиції національне мистецтво таки пережило попри зусилля тодішніх ідеологів, які прагнули зробити все, аби українці перестали ідентифікувати себе окремішньою нацією. Аби мистецькі твори не стали будителями національної свідомості, їх... знищували. За всі попередні століття, війни й природні катаклізми Україна не втратила стільки своєї історико-культурної спадщини, як упродовж ХХ століття: понад 80%!
Невгамовний Возницький зі своїми новими ідеями допік не одному партфункціонерові. На закиди скептиків не реагував, разом зі студентами відновлював каплицю Боїмів. А потім, побачивши відреставрований Тракайський замок, захотів таким же зробити Свірзький. Не дали. Натомість запропонували опікуватися Олеським, найбільш зруйнованим. Відклавши відпустки, працювали разом зі студентами, професійними реставраторами. Відтоді не визнає іншого відпочинку. Нині цей музей став найпопулярнішим в Україні.
Зустріч з Пінзелем
Борис Григорович не лише з руїн рятував палаци і замки, він відкрив Україні і світові неперевершеного майстра сакральної скульптури Івана Георгія Пінзеля, сильнішого за якого після Мікеланджело в Європі не було. Телефонний дзвінок покликав його в чергову "рятувальну експедицію". Почуте шокувало - у місцевому ПТУ приміщення опалюють демонтованими з церкви скульптурами! Поки їхав до Городенки на Івано-Франківщину, молився, аби встигнути. Встиг - привіз 18 дерев'яних постатей святих. Обгорілих.
Була ще не одна експедиція, не одна випадкова знахідка творінь рук цього неперевершеного майстра. Пінзелеві шедеври знаходили там, де їх не здогадалися б шукати ідеологи тоталітарної системи: заховані завбачливими парафіянами у бур'янах на занедбаних сільських цвинтарях! І як дерев'яні скульптури витримали десятиліття під спекотним сонцем, проливними дощами? На карті Львова з'явився музей Пінзеля.
Наче коштовні намистинки, Борис Возницький разом з колегами вишукував розгублені, сплюндровані, покинуті доживати віку у злиднях мистецькі перлини на теренах Галичини, міцно з'єднуючи докупи ниточки нашої історичної і генетичної пам'яті. Багато зроблено, але скільки ще треба! Хай здійснюються плани, шановний ювіляре!
