ЗОНА РИЗИКУ
Тепер під час фізкультури учні покращують власний результат, хоч у багатьох школах досі
не забувають про нормативи
«Раз, два, три, чотири…» — хлопці та дівчата в білих футболках і спортивних штанах, вишикувавшись за зростом, рахують… ні, не махи руками і навіть не присідання, а власний пульс. Саме з цієї вправи тепер починається звичайний урок фізкультури в просторому спортзалі гімназії № 34 Подільського району столиці. «Ну що, як почуваєтеся?» — спершу цікавиться у своїх вихованців учитель фізкультури Михайло Решко і, переконавшись, що все гаразд, дає свисток — учні 11-Б повільним кроком прямують по колу.
Нетрадиційна фіз-ра
Поклавши руки на пояс, школярі йдуть навшпиньках, а потім починають бігти. Через кілька хвилин вправи змінюються дихальною гімнастикою, а потім розминкою: за вчителем діти вправно повторюють кругові рухи руками, плечима, корпусом. «Нахиляємося вперед, убік, спина рівна!» — гучно командує Михайло Михайлович. Юні вихованці то тягнуться руками до п’яток, то на раз-два піднімають ноги. «Це ми тільки розігрілися! Міряємо пульс», — дає вказівку вчитель. Тепер кількість ударів удвічі вища.
Утім, фізичні навантаження поступово зростають: не встигла обернутися, як хлопці вже підкорюють канати та займаються на шведській стінці, а дівчата — стрибають зі скакалками, крутять обручі, качають прес, тягнуть носочки догори, виконуючи традиційну «берізку». І знову в спортзалі западає тиша — поки рахуємо пульс, водночас і відпочиваємо.
Такими уроки фізкультури стали після низки трагічних випадків, коли учні вмирали прямо на бігових доріжках чи під час інших фізичних вправ. Тож тепер у Міністерстві освіти і науки, молоді та спорту вирішили відійти від принципу «швидше, вище, сильніше» і перейти до більш індивідуального підходу до кожного учня. Зобов’язавши всіх школярів пройти медогляд, їх поділили на три групи: основну (здорові діти), підготовчу (після гострого захворювання) та спеціальну (з хронічними хворобами). Кожен учитель фізкультури тепер знає, яке саме навантаження дати тій чи тій групі дітей.
Водночас для сучасних школярів спростили й нормативи: для кожної групи передбачено різні навантаження, хто ж належить до спеціальної, не здає їх зовсім. Тим часом у деяких школах взагалі не вимагають здачі цих норм. «Після численних трагічних випадків на уроках фізкультури я не вимагаю здачі нормативів, — розповідає «УК» вчитель з 34-річним стажем Михайло Решко. — Оцінюю учнів за роботу на уроках — за старанність, вміння виконувати вправи. Адже зі своїх вихованців не готую олімпійських чемпіонів, просто хочу їх навчити грати в гандбол, волейбол чи баскетбол — щоб вони мали елементарне уявлення про спортивні ігри».
«Раніше нормативи були обов’язковими, а тепер їх здаємо за бажанням, — кажуть учениці 11-Б Юля Губенко та Люба Корбут, прямуючи до роздягальні. — Наприклад, якщо хочеш покращити свою оцінку, можеш у кінці семестру спробувати здати норматив: крос, біг тощо». Водночас учні інших навчальних закладів зазначають, що в них нормативи досі залишаються обов’язковими.
У спортзал? Спробуй затягнути!
З 1 вересня минулого року школярі мають уже три уроки фізкультури на тиждень. А з нового начального року для учнів 1-4 класів такі заняття перетворяться на уроки дихання, перебування на свіжому повітрі. Водночас залишається проблема відсутності в школах медсестер, забезпечення апаратами для вимірювання тиску та секундомірами.
«Раніше ми працювали навіть після уроків — дітей зі спортивного залу було неможливо вигнати, а тепер навпаки, спробуй їх туди затягнути! — пригадує Михайло Михайлович. — Нині більшість дітей із байдужістю ставляться до свого здоров’я, як і їхні батьки: вони вважають, що фізкультура нікому не потрібна. Хоча насправді двох-трьох уроків на тиждень не вистачає, тому треба й удома робити вправи».
Справді, і вчителі, і медики зазначають, що нове покоління істотно відрізняється від попередніх слабшою фізичною підготовкою. Причини на поверхні. Так, за роки навчання кількість хронічно хворих дітей збільшується в 2,5 раза. Тільки в столиці, за даними Головного управління охорони здоров’я, майже 70% школярів мають серйозні порушення стану здоров’я. За шкільною лавою в дітей у 2,3 раза знижується зір, в 1,4 раза — порушення постави, у 3,8 раза частіше діагностують сколіоз та майже в 3 рази — захворювання серцево-судинної та ендокринної систем.
В Інституті педіатрії, акушерства та гінекології НАМН України (ПАГ) підрахували, що серед першокласників 12,4% здорових дітей, а серед старшокласників — лише 4%. Фахівці зазначають, що такий стан здоров’я українських школярів зумовлений низькою руховою активністю, поганим харчуванням та шкідливими звичками.
Скажімо, сьогодні замість відвідування спортивних гуртків дітям доводиться до пізнього вечора вчити уроки. «Моя донька щодня повертається зі школи додому о 15.30 і починає виконувати численні домашні завдання, — ділиться мама дев’ятикласниці киянка Марина Коломієць. — Шкільна програма дуже перевантажена. Додому вчителі задають ще більше — треба і реферат написати, і твори українською, англійською та німецькою, не забути про точні науки та вивчити біологію й географію з купою термінів. Скажіть, коли дитині відпочивати, гратися надворі?»
Тож днями просиджуючи за книгами, підлітки дедалі менше рухаються. Медики запевняють: низька фізична активність сприяє виникненню захворювань серцево-судинної системи, формуванню патології кістково-м’язової системи, ендокринних порушень, навіть репродуктивної функції в майбутньому. Тільки порівняймо: якщо в середньому дитина має рухатися 3-5 годин на добу, більшість сучасних школярів фізично активні менш як годину. За даними ПАГ, упродовж хоча б 1 години на день на свіжому повітрі прогулюються лише 32,8% учнів початкової школи і 40% старшокласників. Михайло Решко має свій рецепт для сучасних підлітків. «Якщо доводиться довго вчити уроки, відпочивайте між виконанням завдань з різних предметів. Скажімо, між хімією і математикою відірвіться на 5-10 хвилин, встаньте, розпрямте плечі і виконайте кілька вправ, щоб розім’ятися. Тоді себе краще почуватимете, а водночас і розумово відпочинете», — радить учитель фізкультури.
Кожен вчитель фізкультури тепер знає, яке навантаження дати тій чи іншій групі дітей. Фото Володимира ЗАЇКИ
Найкращі друзі — віртуальні
Юне покоління проводить час не лише за книжками — після уроків більшість дітей, закинувши подалі ранці, живуть віртуальним життям. «Спілкуюся з друзями в соціальних мережах, ділимося новинами, граємо в ігри», — не приховує восьмикласниця Юлія. За анкетуванням батьків, спеціалісти ПАГ дослідили, що по 2-3 години на добу за монітором просиджують 17% учнів 1-4 класів, 29% середньої і 43% старшої школи. Але, погодьтеся, далеко не всі батьки можуть проконтролювати, чим саме займається їхнє чадо, поки вони заробляють гроші. На другому місці в молоді після комп’ютера ще один вірний друг — телевізор. Щодня блакитний екран приворожує від 22,5 до майже 38% школярів.
«Якщо в дитинстві ми відвідували по кілька спортивних секцій, то нині мої діти навіть за бажання не мають такої можливості — в райцентрах спортивні школи здебільшого в занедбаному стані», — запевняє батько шестикласника Микола Романенко. Натомість у великих містах навіть за наявності відповідної інфраструктури далеко не всі родини можуть оплатити своїй дитині заняття спортом.
Ще один чинник негативного впливу на здоров’я школярів — нераціональне харчування. Якщо сніданок більш-менш під контролем батьків, далі — все в руках дитини. «Ніхто з моїх однокласників не обідає в шкільній їдальні — там жахлива їжа: суп з маргарином, «гумові» котлети та кістлява риба», — ділиться семикласниця Оля Татарчук. Відтак школярі перебиваються на перервах хто чим може: у кращому разі — домашніми бутербродами, у гіршому — чипсами й горішками зі штучними підсилювачами смаку. А якщо до цього «коктейлю» додати шкідливі звички, якими зловживають чимало підлітків, вимальовується невесела картина.
За даними ЮНІСЕФ, майже 40% українських дітей ще до 13 років відчули перший смак цигарок. Тож поки діти і їхні батьки не зрозуміють, що слід дбати про харчування, а в футбол грати не з комп’ютерною мишкою, а з м’ячем, — ні фізкультура під соусом «лайт», ні армія медиків їм не допоможуть.
З ПЕРШИХ ВУСТ
Дмитро ТАБАЧНИК,
міністр освіти і науки, молоді та спорту:
— Щоб уникнути трагічних випадків на фізкультурі, треба не купувати медичні довідки, а щороку проходити ретельне диспансерне обстеження. Ми відпрацьовуємо з Мінохорони здоров’я пілотний проект, щоб повернути обов’язкову диспансеризацію до шкіл. Зняття оцінки сприятиме тому, що учні справді займатимуться фізичною культурою. Також за новими стандартами заняття в спортивній секції зараховуватиметься як проходження фізкультури: якщо граєш у футбол, плаваєш або займаєшся веслуванням, це і є твоє щоденне тренування.
КОМПЕТЕНТНО
Сергій РУДЕНКО,
старший науковий співробітник Інституту педіатрії,
акушерства та гінекології НАМН України, лікар вищої категорії:
— У школі дитина перебуває в такому агресивному середовищі, що відбувається комплексний зрив — у кожного свій, залежно від більш слабкого місця. Дуже важливо, як до дитини ставляться в класі і вдома, адже агресивний психологічний вплив може формувати ризики виникнення різних захворювань. Приміром, якщо вчитель фізкультури дає агресивні настанови щодо виконання якихось вправ, а дитина нервує, — це дає кардіостенію, виникають серцеві порушення. Дитина може просто через різкі команди вчителя отримати серцевий приступ. Ризик також у тому, що педагоги та батьки часто не мають інформації про реальний стан здоров’я дітей.