Два роки поспіль Міністерство культури реалізовувало програму «Український Схід», мета якої — організація та проведення культурно-мистецьких акцій на підтримку жителів прифронтових зон Донецької та Луганської областей. Простіше кажучи, спрямування «Українського Сходу» — культурницька реінтеграція окупованого Донбасу. Програма, на переконання її ініціаторів та учасників, засвідчила, наскільки важлива культурна комунікація у країні. Тому під час круглого столу в столиці, присвяченого п’ятиріччю культурного спротиву, вони звернулися до вищого керівництва держави та нинішнього очільника профільного міністерства із проханням продовжувати її на постійній основі. Адже вона важливий внесок у боротьбу за Україну.

Сприйнятливі до щирості й справжності

«Започатковуючи «Український Схід», а також інші програми, які Міністерство культури курирувало ще з 2014 року, ми усвідомлювали, що мовою культури, мовою митців можна багато зробити для взаєморозуміння та реінтеграції. «Український Схід» — програма, яка координувала волонтерські ініціативи для різних містечок, цивільних і військових. Це було потрібно людям. Наприклад, у 2014-му поранені в госпіталях хотіли чути українські пісні, слова митців, літераторів. Це додавало сил усім. Культура здатна дуже добре працювати в частині реінтеграції, пошуку діалогу в деокупованих містечках, де населення певний час зомбували засобами масової інформації країни-агресора: дійсність спотворювали їхні потужні сигнали. Людям потрібен був живий контакт, артисти, літератори, психологи. Живий контакт давав розуміння єднання. Не марними були й осучаснення бібліотек — велика кількість топових видань українських і закордонних авторів у якісному українському перекладі поїхала на схід. Доїхав туди і вітчизняний кінопродукт, який останніми роками набрав потужності. Оскільки про кінотеатри говорити не доводилося, то використовували кіномашини, які мобільно їздили у віддалені населені пункти з останніми напрацюваннями вітчизняного кінематографа», — розповів донедавна міністр культури Євген Нищук.

Він подякував усім, хто запалював серця тисяч людей на сході країни, сприйнятливих до щирості, справжності. З великою шаною Євген Нищук говорив про Аду Роговцеву: «Це людина, яку знають, і яка має беззаперечну довіру. Вона вирушає в далекі поїздки, незважаючи на паспортний вік, і відкриває серця людей до добра, любові й порозуміння».

Співачка Анжеліка Рудницька про важливість культурно-мистецьких акцій на сході країни каже так: «Війна не на сході — війна в Україні. Війна за кожне серце. І мирний шлях достукатися до сердець — через культуру, слово, театр, кіно, пісню, книжку. Люди говорили про те, що якби такі концерти, зустрічі, кінопокази, лекції про українську культуру тощо відбувалися всі роки незалежності, то цієї війни не було б. Військові просили, аби ми більше їздили до місцевих. Захисники казали: що більше їздитимете, то менше доведеться чути постріли».

Державницький підхід

Співачка Тоня Матвієнко однією з перших серед колег поїхала в гарячі точки влітку 2014-го. «До того з початку воєнних подій думала, чим можу допомогти своїй країні. І волонтерська ідея зробила мене корисною. Так, непросто не бути вдома півтора місяця. Але ще важче було, коли військові відмовляли організаторам, казали, що їм не до цього. Доводилося їх переконувати. Концертні умови були такі: мікрофон, лавочки, температура плюс 35. Але військовим більше потрібні були не пісні, а слово. І це зближувало. А в одному госпіталі відчиняли вікна, щоб важкопоранені нас чули. Особисто відвідували поранених. Пам’ятаю, сиджу біля захисника на ліжку, тримаю за руку і співаю народні пісні. А він не міг навіть говорити — тільки сльози в очах стояли. Треба робити гарні справи», — підкреслює Тоня Матвієнко.

Поет і співак Анатолій Матвійчук наголошує, що культурна комунікація має багатовимірне значення. «Так, пісня, поезія, які чують люди, як позитивний вірус в людині, розгортається на різних рівнях: ментальному, психологічному, світоглядному. І робить свою роботу ще довго і впливає на вчинки, які формують майбутнє. Думав, що на передовій хлопців треба мотивувати. Ні, вони вмотивовані, їх треба культурно висмикувати з тієї реальності, в якій вони опинилися. Наприклад, їм потрібні не патріотичні книжки, а гумористичні з веселими віршами», — зазначає Анатолій Матвійчук.

Через війну та анексію Криму втратила дім співачка й телеведуча Ельзара Баталова. Вона підкреслює, що агресор розуміє величезний вплив артиста на людей. «Мені пропонували за дуже великі гроші давати концерти в Криму і говорити про те, що це Росія. Але я зробила вибір: обожнюю Україну. Тепер ми бійці творчого фронту, піднімаємо настрій і дух», — зауважує Ельзара Баталова.

Бандуристи народні артисти України Лариса Дедюх і Роман Гриньків зазначають, що їхня участь у культурних акціях була подарунком. «Ми їхали й думали, що веземо туди щось, а приїхали взяти. Ідеться про виступи дітей, які й самі готувалися до нашого приїзду, читаючи поезії Шевченка та власні поетичні спроби. Дитину не можна примусити написати вірш правильно. Вона його напише тоді, коли це переживає. І слухати без сліз такі поезії не змогла. Цим дітям вже не треба розказувати, що вони повинні бути українцями, патріотами. Я навіть у школу, в якій навчалася, на Західну Україну, привезла збірник дитячих поезій, аби показати землякам-дітям, що не лише вони люблять Україну — її люблять усі діти», — каже Лариса Дедюх.

Як додав Роман Гриньків, на сході країни велика надія на молоде покоління. Але він констатує, що культурне зерно потрібно сіяти не лише там, а й у всій Україні, адже в ній живуть представники багатьох національностей, і українська культура ніколи не забирала ні в кого національних ознак, а лише гармонійно доповнювала їх.