Хотілося мені цього чи ні, а довелося розгадати одну з таємниць, що їх приховує наша столиця. Днями вдвох із сином поїхали за запропонованою в ДАІ адресою — Столичне шосе, 98, — на штрафмайданчик забрати машину. Та не так просто знайти цю адресу… «Тайна сия велика есть». Жоден житель цієї вулиці чи той, хто на ній працює, не розкриє вам її (перевірено), хоч усюдисущі таксисти за 200 гривень (жартують) напрямок укажуть. Я ж прислужуся громаді безплатно. Бо нерви, час і гроші (перші два не поновлюються ніколи, а останнє — в дефіциті) вам ще знадобляться.
Відгадка проста, але така парадоксальна: якщо їдете з Києва (непарні номери Столичного шосе), перед містком зі спіральними сходами зверніть праворуч — до кінця, далі — ліворуч. Побачите зелені ворота з написом: МТЗТ Нова, 1. Там і стоїть ваша машина. Виїхавши з міста, не намагайтеся дотримуватися простої логіки й шукати 98-й номер на парній стороні, бо вона закінчується 96-м, далі йде 1-й номер іншої вулиці. Ви можете пробігти кілька разів по парній стороні вулиці, потім по непарній, — це вам не допоможе. А ще, за розкладом, ця установа працює до 18 години. Субота і неділя — вихідні. Отже, установу знайдено. Вам випишуть квитанції. Біжіть хутчіш на місток, потім до сервісного центру з прапорами, і — назад. Тільки й усього.
Проте не все так погано. Працівник стоянки, приємна людина, бажає нам щасливої дороги. Хотілося б подякувати, та на той момент у клієнтів залишається хіба що на пляшку води (тільки евакуатор тепер коштує без 2-х гривень 800). Іще порада — водичку беріть із собою. Бо ж марафонцям по дорозі дають ковтнути.
Можна сказати — так вам і треба, не порушуйте. А хто порушує? Син 12 вересня заїхав у двір районної поліклініки. Вийшов із машини. До нього підійшов молодик і сказав: «Коли я був у поліклініці, у мене в кишені спрацював прилад сигналізації, — хтось торкнувся до моєї машини. Ви найближче стоїте...».
Почувши по мобільному: «Мамо, мене звинувачують у тому, що подряпав чужу машину, а я цього не робив», в обідню перерву мчу на місце події. Як на мене, такі подряпини міг залишити добрячий кіт. Син сказав: «Або торкнулися об будівлю, або справді машина зачепила». Але ж не наша.
Викликали ДАІ. Страхову не викликали ні ми, ні вони, — ДТП ж не сталося. Сіли водії писати пояснення. Мій — що він цього не робив. Той — не бачив, що саме Олексій це зробив, але ж він стояв поруч…
Про людей у салатових жилетах не писатиму, в них ПЛАН. План є план. А резина на одному з передніх коліс була стара — це правда. Викликали евакуатор. Далі ви знаєте…
13 вересня я виклала 1700 грн начебто в нікуди. Але ж 15 вересня держава мала з чогось заплатити мені 2000 грн пенсії. Кругообіг грошей у природі відбувся.
Та нам ще пощастило, що все пройшло по «малому» колу (враховуючи штраф у ДАІ) і в один день. Так нам сказали водії, яким довелося приїжджати туди не один раз. А «великим колом» вони називали подорож через вулицю Б. Хмельницького.
Будь-який досвід вважаю корисним. Тож висновок лежить на поверхні — немає в країні більшої бідолахи, ніж автолюбитель. А вони себе вважають крутішими за пішоходів. Шановні, зніміть рожеві окуляри! Ви загралися. На будь-яке «тщеславие» є «противотщеславие», в цьому разі — салатові жилети.
Не люблю їздити на дачу машиною. Люблю електричкою, автобусом. Поставлю під ноги сумку, на коліна — рюкзачок, схилю голову, і салатові жилети мені навіть не насняться.