Виставку, яку організував Національний музей народної архітектури та побуту України, присвячено найважливішому та найколоритнішому обряду в нашій культурі. Давні традиції, звичаї й атрибутика дійства збереглися до нашого часу і стали своєрідним містком, що поєднує минувшину й сьогодення.
Протягом століть структура весільного обрядодійства за канвою залишалася незмінною: із чітко визначеною послідовністю дій, кожна з яких була важливою для освячення шлюбу та утворення нової сім’ї. На виставці весілля представлено через зображення на народних картинах, різноманітність традиційних строїв, кераміку, весільну атрибутику. У залах експонують роботи Марії Примаченко, Ганни Ісаєвої-Шаповал, Федора Панка, Михайла Онацька, Катерини Машковської-Кайдаш та інших народних художників. На полотнах зафіксовано всі етапи весільного дійства. Бачимо святкові світлини молодят і зразки вбрання. Вабить-принаджує традиційна весільна випічка: короваї, голуби, шишки, медяники.
З давніх-давен пік одружень на наших землях припадав саме на цю осінню Покровську пору. Нині 14 жовтня –– це ще й День захисників і захисниць України. Тож фішка виставки –– світлини, які розповідають історії кохання тих, хто боронить країну на війні, для кого вона не стала перепоною, щоб побратися. Статистика свідчить, що з 24 лютого на рушничок стало набагато більше пар військовослужбовців, ніж до війни.
Кілька історій, представлених на виставці, розповідаємо читачам «Урядового кур’єра».
Владислав познайомився з Наталею ще задовго до одруження. Багато років вони були лише друзями. Напередодні повномасштабного вторгнення російської федерації Владислав був у відпустці –– тоді й зав’язався палкий роман між ним та Наталею. З його поверненням на службу їхні стосунки пів року були в телефонному режимі. Вони чекали зустрічі. Після виведення бригади із зони бойових дій на злагодження Владислав поїхав у довгоочікувану відпустку й 16 липня одружився з Наталею.
.JPG)
Ще одна історія. Вони познайомилися восени 2020 року, коли працювали разом на цивільній роботі. Це було кохання з першого погляду, тому й вирішили більше не розлучатися. У травні Едуардові прийшла повістка з військового комісаріату для проходження строкової служби. Згодом він підписав контракт. А довгі місяці розлуки дали зрозуміти, що закохані не можуть одне без одного. 29 липня цього року Едуард та Анастасія вирішили одружитися.
«Важко сказати, чому двоє, йдучи власними стежками, вирішують звернути на єдину дорогу. Це кульмінація виру почуттів, подій, учинків, пора відповідей на запитання. І кожне з нас відповіло: «так». Жодна з історій двох не є простою. І ми не виняток. Були злети, падіння, але врешті-решт ми дійшли висновку: досить! Ми збережемо найдорожче –– вміння бути разом».
60 діб розлуки: із 24 лютого до початку травня Олег перебував на Чернігівщині. Очікування, «все норм» на екрані та сльози від почутого рідного тембру голосу…
«Хочу, щоб ти стала моєю офіційною дружиною. Це важливо для мене».
«Це важливо для нас обох», — відповіла Оля.
9 червня вони подали заяву, а вже 15 одружилися.
«Я познайомився зі Світланою на дні народження друга, 29 березня 2019 року. Вона відразу полонила мене добротою. День у день залишалося дедалі менше сил відпускати її з обіймів, і ми почали жити в цивільному шлюбі. У серпні 2019 року Світлана вступила до лав Збройних сил України. І наша робота стала справою нашого життя.
Коли я прибув з ООС 31 травня 2021 року, освідчився їй, попросив стати моєю законною дружиною, коханням на все життя».
Датою одруження Роман обрав 24 серпня, але війна внесла корективи, й офіційно вони побралися 23 серпня.
Українські військові Андрій та Анна познайомилися шість років тому: навчалися разом у військовому інституті КНУ імені Тараса Шевченка. Шлях до створення сім’ї був непростим, адже в курсантські роки майбутні чоловік і дружина багато сварилися. Примхлива дівчина завжди не давала спокою дисциплінованому командирові відділення, та, як кажуть, від кохання до ненависті один крок. Як і навпаки.
Після дострокового випуску разом пішли служити в бойову частину. Андрій освідчився вже після початку повномасштабного вторгнення телефоном.
Одружилися 18 червня і роз’їхалися: Андрій — у зону бойових дій, Анна –– у пункт постійної дислокації. Понад усе, як і всі українці, мріють про Перемогу, адже після неї зів’ють родинне гніздечко й заживуть у затишку.