Яка зима, така й телепрограма. На жаль, наприкінці минулого, та і в цьому році, у нас не склалося ні з морозом та снігом, ні з гарними передачами й кінофільмами. Ще напередодні свят синоптики обіцяли, мовляв, у новорічну ніч нас порадує сніг, а температура знизиться до мінус 100С, проте ці обіцянки так і залишились обіцянками. Так само, як і пафосні анонси новорічних та різдвяних телепередач і фільмів. Як виявилося згодом, за яскравими й багатообіцяючими анонсами приховувалися вже завчені напам’ять фільми та дивні «свіжі» мюзикли. Причому неприємні сюрпризи почалися ще в новорічну ніч. Мабуть, чи не вперше за останні роки дивитися навіть «на піку свята» не було чого. Ні, були якісь «Голубі вогники» й мюзикли, але їх якість відверто залишала бажати кращого.
По-перше, на всіх вогниках «запалювали» одні й ті самі зірки. В результаті від облич Баскова та Галкіна рябіло в очах. По-друге, ось так вмикаєш один телеканал, дивишся вогник, потім він закінчується, перемикаєш на інший, а там — той самий… вогник.
Ну добре, може, хтось додумався зняти новорічний мюзикл? Так, є такий розумник, називалось його творіння «Нові пригоди Аладіна». Ось тільки після 10 хвилин перегляду цього, не побоюсь сказати, «свіженького» фільму виникло неймовірне бажання переключити на щось інше. Головний герой, він же Аладін, він же Олексій, він же Оскар Кучера разом з нашою Ані Лорак, вона ж принцеса Будур, мали вигляд у цьому мюзиклі, м’яко кажучи… дивний. Подивившись на те, як вони грали шалене кохання, можна було сказати єдине: не вірю, і «втекти» на інший канал.
Проте «побігавши» пультом по талеканалах, було прийнято правильне рішення: йти спати і сподіватися, що 1 січня нам покажуть щось цікавеньке.
Але не так сталось, як гадалось. У новому році епопея продовжилась. Єдине, що телеканали почали змагання, хто більше разів покаже «Іронію долі». До цього її просто показували, а відтепер повторювали «на біс». Розумію, що це класика, але ж не настільки, щоб одночасно її показувати на трьох із 20 каналів. А наступного дня знову повторювали, мабуть, для тих, хто за ніч встиг забути, в яку халепу втрапив Женя Лукашин. Дехто з телевізійників пішов далі, тому спочатку показав «Іронію долі — 1», потім «Іронію долі — 2», а вже після цього інтерв’ю з Барбарою Брильською.
Ті, хто не показував цю вже вивчену напам’ять історію, демонстрували інший, не менш улюблений фільм — «12 стільців». Проте таким він був до цих свят, оскільки в цьому році його демонстрували стільки разів, що відтепер особисто я його ще довго не зможу дивитися.
А ось на Святвечір на жодному із провідних вітчизняних телеканалів не вдалося побачити такий доречний фільм, як «Вечори на хуторі поблизу Диканьки». Ідеться про так званий прайм-тайм. Хоч після 23 години його все ж додумалися продемонструвати. Зараз, мабуть, здивую колег-телевізійників: більшість потенційних глядачів у цей час уже спить.
Не знаю, з яких таких міркувань шановний телеканал «1+1» три дні підряд показував один і той самий фільм, знятий нашими східними сусідами. Мабуть, закріплювали його успіх. Хоч, правду кажучи, кіно — так собі…
Постраждавши кілька днів біля телевізора, зрозумієш: у країні криза. І чи не найбільше вона торкнулась кіногалузі. Адже такі приємні мюзикли, як «Сорочинський ярмарок», «Безумний день, або Весілля Фігаро», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки» й інші вже канули в Лету. Звісно, зйомки на природі та ще й за участю відомих акторів і зірок шоу-бізу коштують недешево, але ж, панове, воно того варте! І невже на теренах неньки-України не знайшлось би добрих та грошовитих спонсорів, які б профінансували новорічний фільм чи мюзикл?! Адже, як показує досвід попередніх мюзиклів, його б задивились буквально до дірок не тільки в Україні, а й в інших пострадянських країнах, і ці витрати повернули би сторицею…