"Блакитний убивця карає за легковажність"

Світлана ГАЛАУР
14 сiчня 2014

Ще кільканадцять років тому, коли вселялися в новобудову, заздрила мешканцям навколишніх будинків, у яких на кухню був заведений газ, а нам встановили електроплити. Радянського виробництва «Електри», хоч як бийся, не хотіли швиденько закип’ятити воду чи засмажити картоплю. Зовсім інша річ — газові плити.

Нині після цілої низки вибухів квартир, спричинених недбалим поводженням із блакитним паливом, думаю: слава Богу, що наш будинок на електриці, від лиха подалі. Останніми роками не минає і кількох місяців, щоб у якомусь із куточків України не прогримів вибух побутового газу. Ось і на Харківщині люди, не встигнувши оговтатися від трагічної загибелі кількох сімей, знову приголомшені жахливою смертю 48-річного чоловіка, який мешкав на останньому поверсі п’ятиповерхівки на вулиці Електровозній, 9 у Харкові. Вибуховою хвилею його викинуло з квартири, і шансів на порятунок практично не було. Від потужного вибуху повилітали вікна в сусідніх квартирах, частково деформувалися перегородки на останньому поверсі будинку, а зовнішня стіна відійшла приблизно на п’ять сантиметрів. Працівники ДСНС евакуювали дев’ятеро мешканців суміжних квартир.

В натовпі, що зібрався біля постраждалого будинку, заговорили про зношеність старих газових труб, вентилів, газового обладнання. Найбільше нарікали на брак капітальних ремонтів будинкових газосистем, але, як засвідчував гіркий досвід минулих НП, першопричиною був людський чинник, коли в одному випадку забували на включеній газовій конфорці пательню, в іншому — чоловік заніс у квартиру несправний газовий балон, а ще — забули під час відпустки перекрити газ на кухні… Одне слово, за кожною з цих трагедій поставала примара горезвісної надії, що якось воно буде, такої характерної для слов’янського менталітету. В кожному конкретному випадку люди або ж не замислювалися над наслідками свого «якось пронесе», або ж воліли не перейматися такими дрібницями, як певні правила поведінки з небезпечними речами.

Проте вибух квартири, який стався напередодні Нового року, не вписувався навіть у тривіальне людське головотяпство. За попередніми версіями, чоловік, що винаймав квартиру, у такий спосіб вчинив самогубство. На цей висновок наводила знайдена записка, у якій її автор кілька разів міняв дату. У передсмертному листі йшлося про серйозні проблеми зі здоров’ям та небажанням чоловіка далі жити. Найімовірніше, самогубець відкрутив вентилі на всіх конфорках, а потім підпалив сірник чи запальничку.

Можна зрозуміти будь-який людський вчинок, можна пройнятися співчуттям до тяжкохворої людини і намагатися не осуджувати її рішення, проте не можна відігнати настирливу думку: чому цей чоловік не подумав про людей, котрі мешкають поряд, про їхніх дітей? Час для самогубства він обрав такий, коли перебував у помешканні на самоті, хоча й жив зі співмешканкою. Горе затьмарило все? Чи знову оте наше: що буде, те й буде?

Через кляте «абияк» та «може, пронесе» найчастіше й ламаються долі, обриваються життя, калічиться здоров’я. Невже ж здоровий глузд у низці ситуацій стає наскільки слабким і хирлявим, що, як зламана соломина, мчить за течією до згубного виру, і нам не сила цей процес зупинити? Така доля? Дурниці. Просто ми буваємо іноді настільки безвідповідальними… 



При копіюванні даної статті посилання на джерело обов'язкове: http://www.ukurier.gov.ua